Свіжа новина: Міжнародний валютний фонд (МВФ) виділяє Україні новий кредитний транш у розмірі 500 мільйонів доларів. У супровідних документах фонд рекомендує уряду в Києві підвищити тарифи на комунальні послуги. Нещодавно також повідомлялося, що Київ не зміг здійснити вчасну виплату значної суми своїм зовнішнім кредиторам. Президент України на саміті НАТО минулого тижня знову наголосив: щороку країні потрібно щонайменше 40 мільярдів доларів, аби втриматися на плаву.
Кожен новий день війни лише поглиблює боргову яму країни, яка заслуговує на краще майбутнє, а разом з тим — і її залежність, вразливість. Збільшується кількість військових цвинтарів, масштаби руйнувань, дедалі більше солдатів повертаються додому без рук чи ніг…
На тлі війни про стан української економіки говорять усе менше, хоча він має визначальне значення для подальшого майбутнього.
Боргова яма вже нині є катастрофічною, і її подальше поглиблення можна зупинити лише після завершення війни.
Сухі факти: попри оптимістичні прогнози, зростання ВВП не досягає й 2%; офіційна інфляція перебуває на рівні 13% і продовжує зростати; реальне ж підвищення цін ще відчутніше; держборг уже майже досягає 100% ВВП.
Достатньо лише поглянути на курс гривні, яка щодня оновлює історичні антирекорди, щоб зрозуміти: українська економіка перебуває на “штучному диханні” через війну.
Без фінансової підтримки міжнародних партнерів — переважно у вигляді позик — не вистачило б коштів ані на пенсії, ані на зарплати бюджетникам, ані на охорону здоров’я, освіту й інші базові потреби. Адже всі наявні внутрішні ресурси йдуть на фінансування війни. І навіть цього може виявитися недостатньо.
Деякі економісти попереджають: до кінця року дефіцит бюджету, який і так уже рекордний, може зрости ще на 400 мільярдів гривень. Минулого року ситуація була схожа, частково залатати дірки вдалося лише за рахунок воєнного збору, підвищення акцизів і податків на бізнес. Але запроваджувати нові податки для населення вже майже неможливо: люди й так “задихаються”, більшість у буквальному й переносному сенсі бореться за виживання.
Підсумок: країна опинилася у фінансовому глухому куті. Якщо західні фінансові потоки припиняться — це може призвести до катастрофічних економічних, політичних і соціальних наслідків. Водночас нинішня модель надзвичайної зовнішньої залежності фактично означає фінансову окупацію.
Не слід мати ілюзій: Захід допомагає Україні не з чистого альтруїзму, за цю допомогу доведеться заплатити в кілька разів більше. США вже виставили свої рахунки, ЄС і Велика Британія також не забаряться. І платити будуть не політичні еліти, а прості люди…
У фінансово-економічному сенсі не лише солдати на фронті, а й керівництво держави рухається замінованим полем. Утримувати таку ситуацію до безкінечності неможливо. Суспільство вкрай виснажене та роздратоване. До війни й так додалося стрімке зростання цін, складнощі з виживанням, повна невизначеність та нестабільність. Виписувати щороку “чек” на 40 мільярдів доларів — це не стратегічний шлях, а лише спосіб відкласти політичну відповідальність.
Якщо кожен долар зовнішнього кредиту не буде супроводжуватися структурними реформами, реальними, а не імітованими антикорупційними діями та економічним зростанням, — це лише ще один цвях у труну суверенітету України. Адже ми всі знаємо, чим зазвичай закінчують люди з непомірними боргами…
Корінь усіх бід — війна, яку розпочала Росія — і це не підлягає сумніву. Як і те, що Україна, радикально змінивши свою позицію, вже готова до безумовного припинення вогню. Тепер більше зволікає Росія, адже, через три з половиною роки після початку війни, час, на її думку, грає на її користь. Та іноді в конфліктах крапку ставить не агресор.
Біда в тому, що ті, хто наживається на війні, свідомо ототожнюють розумні поступки й компроміси з капітуляцією. Ми ж бачимо, знаємо: життя десятків тисяч українських героїв на фронті часто рятує ампутація, бо без неї вони просто стікають кров’ю…
Юрій Дунда
