У суспільстві викликає надзвичайно повчальну реакцію поняття Covid-19, яке примушує замислитись. В одному певні: цей термін не забудемо, поки живемо. Пандемія перелаштувала основи нашого життя, ризикну сказати – вже ніщо не буде таким, як раніше. Змінились звичаї, зросла невпевненість, по іншому реагуємо, коли хтось чихає біля нас або у когось гарячка.
Коли лише розпочалось нещастя, вже тоді писав, що, на мою думку, ми потерпілі від обману світового масштабу. З тих пір моя позиція не змінилась.
На сторінці нашого видання у Фейсбуці запитали в читачів, чи є серед їх знайомих нa коронавірус? Переважна більшість, а це кілька сотень респондентів, відповіли: не лише серед їх близьких, але і в колі друзів, рідних та їх знайомих не відають про хворих на Covid-19. Проте, не лише читачі KISZo так скептично ставляться до всього цього.Згідно з дослідженнями однієї Всеукраїнської статистичної структури, дві третини населення країни теж вважають дану епідемію штучною і надуманою.
Утім, українська реальність і так демонструє напруженість “багатоповерхових” запитань. При тому, що в нас, у порівнянні з багатьма іншими країнами, вжили більш суворі карантинні заходи. Статистика свідчить, що незважаючи на це, не вдалося не лише зупинити хворобу, але навіть пригальмувати її поширення. Ще більше вносить зневіру в нинішню ситуацію той факт, що дедалі ширше коло осіб говорить: на цьому можна заробити ще й добрячі гроші, коли хтось погоджується стати “коронавірусником”.
У сусідніх країнах ситуація починає нормалізуватись, а в нас продовжується залякування і лабіринтами “закручування гайок” роблять нестерпними і так важкі будні. В Україні на тривалий час зупинили громадський транспорт, закрили магазини, кав’ярні, до тепер не працють дошкільні заклади. У сусідів жодну хвилину не існувало таких брутальних “зав’язок”, більше того вже дозволяють проводити різні спортивні та інші масові заходи. Приміром, в Угopщині тисячі вболівальників підтримували на трибунах свою любиму команду, а у нас на стадіони не допускають навіть працівників мас-медіа.
Різняться думки, чому це саме так. Одні вважають, що із страхітливими цифрами хворих Київ намагається вичавити додаткові кошти від своїх іноземних партнерів, інші стверджують – таким чином прагнуть до останньої копійки “перетравити” 64 мільярди гривень, закладених у спеціальний Covid-фонд, є й такі, хто думає: влада хоче зачинити ворота перед тими людьми, котрі шукають кращі умови праці за кордоном, аби здешевити внутрішню робочу силу, на яку після відкриття ринку землі буде значний попит. Скарбниця сценаріїв та пояснень надзвичайно багата, людська фантазія в такий час здатна зрушитися і заповнити багатогранність заговірницьких вигадок і теорій.
Одне точно: люди стомилися від усього цього, зупинки із-за коронавірусу увігнали мільйони громадян у фінансову скруту, це викликає лють, що цілком зрозуміло. Повчальним є і те, як реагуємо на новини, пов’язані із коронавірусом. Тих, хто кляне ситуацію, не цікавить, що ЗМІ, виконуючи свою функцію, повідомляють лише офіційно надані їм органами охорони здоров’я відомості.
Хто не вірить у коронавірус – зізнаюся до цього табору належу і я – ймовірно лише тоді повірять у протилежне, коли про існування вірусу переконаються на власній шкірі. Звичайно, цього нікому не бажаю! Але вже чую і реакцію: як можна “підхопити” те, чого не має?
Дунда Юpiй
