Шити постільну білизну і ремонтувати одяг Світлана Йони вчиться на безкоштовних заняттях із крою та шиття. Розказує чому сюди прийшла.
“Вдома потрібно все щось підшити. Купиш спідницю, чи штани чоловіку, або дитина виросте і треба щось розпороти, підшити. Ази то треба мати”, — розповідає Світлана Йони.
Георгіна Маркович поєднує навчання із практикою. Жінка каже, що ніколи не шила до навчання на курсах крою та шиття.
“Уже навчилися шити наволочки, складати, розбирати машинки”, — ділиться враженнями учениця курсу крою та шиття Георгіна Маркович.
Навчає ромок крою та шиття вимушена переселенка із Бердянська Інна Кущ. В Ужгороді жінка також відкрила навчальний простір із дизайну та пошиття одягу.
“Коли я приїхала в Ужгород, то чула, що роми не хочуть працювати. А я знаю, що не можна судити про націю якимись стереотипами. Зараз все по-іншому. І вони хочуть насправді, а ми самі не даємо їм можливість реалізуватися”, — каже Інна Кущ.
Голова ГО “Плідне зерно” Дарина Горват написала проєкт, захистила його і отримала грант на навчання для ромських жінок азам крою та шиття.
“Багато зверталися, щоб їм допомогли знайти роботу. У Центрі зайнятості їм знаходили роботу, але, коли бачили, що то роми, то їм відмовляли. У мене виникла ідея, щоб створити щось своє. Ця ініціатива для того, щоб жінки могли навчитися, мати своє ремесло і щоб вони в подальшому вони могли заробляти, жити для себе і для сім’ї”, — розповідає Дарина Горват.
“Це був підтриманий міні-грант проєкт “Швейня-майстерня”. Підтриманий він був ГО “Неємія” за фінансової підтримки УВКБ ООН у справах біженців”, — додає координаторка по роботі з громадами ГО “Неємія” Катерина Жидкова.
За словами Катерини Жидкової, сума гранту майже 175 тисяч гривень. За ці гроші у цьому приміщення провели ремонт, закупили меблі, чотири швейні машинки та оверлок, тканину і весь необхідний інвентар.
Загалом навчання безкоштовно проходять восьмеро ромок. Зараз на занятті четверо. Стартували 8 жовтня, будуть вчитися до 11-го листопада. Жінки зустрічаються двічі на тиждень. Одне заняття триває три години.
“Коли у них не виходить, вони кажуть: “Все, нехай так буде!”. Але, коли я їм кажу , що пошиття одягу, пошиття речей — це про ставлення до себе. Хіба би вам було приємно, якби була крива строчка у вас? Вони зрозуміли, що якщо якісно будуть робити те, що вони роблять, зможуть за це брати більше грошей і заробляти на цьому”, — каже викладачка крою та шиття Інна Кущ.
“Я хочу працювати у цій сфері. Вже є й клієнти тут, на Радванці (мікрорайон Ужгорода, — ред.)”, — додає Георгіна Маркович.
За словами Дарини Горват, жінки, які вчаться шити, після завершення навчання зможуть приходити сюди і безкоштовно використовувати все закуплене обладнання для своєї роботи.
“Вони зможуть себе самі знайти тут, мати майбутнє для себе, показати приклад іншим жінкам нашим”, — зазначає Дарина Горват.
