Він амбітний, комунікабельний і прямий. Дбає про громаду і виконує доручені йому завдання з відданістю та сумлінністю. Має сильне почуття справедливості і не терпить, коли його вводять в оману. Він прагне жити життям, догоджаючи Богові, і так само виховує і навчає своїх дітей. Аттіла Михалович, директор Мукачівського ліцею Святого Стефана, є гостем у рубриці «Крізьь замкову щілина» видання Kárpáti Igaz Szó.
– Ви завжди хотіли бути викладачем?
– Коли я закінчував школу, мене приваблював світ брокерських послуг та фінансів. Мене також цікавила професія митника, але для цього потрібна була вища освіта. Я подав документи до Ужгородського національного університету, але оскільки українська мова на той час не була моєю сильною стороною, я обрав угорську. Тут у мене були дуже хороші викладачі, Магдалина Дьорке та Каталін Горват були для мене справжніми прикладами для наслідування, вони обидві мотивували мене обрати кар’єру в освіті.
– Спробували себе в багатьох речах?
– Під час навчання в університеті я почав працювати в початковій спеціальній школі-інтернаті та дитячому будинку с. Часлівці. Я працював там вчителем близько 3,5 років. Я був молодий, перебував у періоді пошуку шляху вперед, не хотів застрягати на одному місці. Пізніше я займався багаторівневим маркетингом, і в підсумку об’їздив усю країну. Це була реалізація давньої амбіції – зайнятися бізнесом, що мені дуже подобалося, і я маю про це теплі спогади. Однак велика світова криза 2008 року не обійшла нас стороною, і через рік наш бізнес збанкрутував. Тоді я повернувся до школи-інтернату, де пробув понад 7 років. За цей час я став керівником, і я думаю, що саме тут моє покликання. У той же час мене також попросили викладати угорську мову як іноземну для українських дітей у школі в Раунде. Тут я пропрацював 5 років.
Тим часом, за рекомендацією отця Антала Майнека, до мене звернувся Ференц Фехер, директор Благодійного фонду Святого Мартина на Закарпатті, з пропозицією взяти участь у роботі освітнього комітету благодійної організації. Я з радістю прийняв це прохання, а через рік, за їхнього сприяння, подав заявку на посаду заступника директора Мукачівського ліцею Святого Стефана і влітку 2022 року приєднався до педагогічного колективу ліцею.
– У вересні цього року ви перейнялиа керівництво закладом від Ольги Крістофорі.
– Я навіть не встигла освоїтися на посаді заступника директора, як прийшли чергові зміни. Я довго думав, чи погоджуватися на це призначення, бо вважав, що краще мати на чолі когось місцевого. Ми з сім’єю живемо в Часлівцях, і мені доводиться щодня долати 40 кілометрів в один бік. Крім того, запрошення надійшло в особливо складний час, після епідемії Covid, під час війни, коли не тільки ми, але й усі навчальні заклади стикалися з великими труднощами. Зрештою, мене вмовили погодитися.
– Як це сприйняли ваші колеги?
– Я без проблем влаштувався, і всі – від церковного керівництва до моїх колег і допоміжного персоналу – мене підтримали. Я розумів, що тепер несу відповідальність не тільки за дітей, а й за своїх колег. Але поруч зі мною є люди, на яких я можу розраховувати в усьому і чия праця піде на користь нашому закладу.
– Які цілі ви ставите перед собою як директор?
– На даний момент одним з наших головних завдань є наповнення закладу учнями, не тільки з Мукачква, але ми хочемо, щоб вони приїжджали з усієї єпархії. Зараз у нас трохи більше 40 учнів, максимальна кількість була 68, і ми хотіли б знову досягти цієї цифри. Але для цього нам потрібні відмінні вчителі і приємна атмосфера. Ми хочемо бути місцем, де дорослі і діти відчувають себе як вдома.
– Що вам не подобається у вашій роботі?
– Адміністративні завдання. На щастя, у мене є надзвичайно працьовитий і сумлінний заступник, який взяв на себе левову їх частку. Але пані Ольга теж любила займатися паперовою роботою, тому ми дуже добре доповнювали один одного, і я завжди буду їй за це дуже вдячна.
– Ви легко приймаєте рішення? Рішучий лідер?
– Це залежить від ситуації. У мене немає проблем з прийняттям рішень щодо певних речей в межах моєї компетенції, але там, де я не знаю, як це робиться, було б безвідповідально приймати швидке рішення. У сферах, де я не маю досвіду, я дію обережно і ретельно вивчаю предмет.
– Чи легко ви заводите нові знайомства?
– У маркетингу я навчився ефективно спілкуватися з людьми. Я дуже швидко знаходжу спільну мову з усіма, напевно, тому в мене так багато друзів.
– Як ви вирішуєте конфлікти?
– Раніше у мене був дуже нестабільний характер, але зараз я навчився правильно вирішувати суперечки. Я став набагато спокійнішим і терплячішим, можливо, тому, що все більше довіряю себе Богові. Я не зациклююсь надто довго на тому, що не йде мені на користь. Я зрозуміла, що в житті є речі, які потрібно відпускати, але є й такі, за які потрібно триматися і боротися.
– Розкажіть про свою сім’ю.
– Незважаючи на те, що я об’їздив всю країну, Бог хотів, щоб я знайшов свою половинку на місці. Крістіна також педагог і вже понад 20 років є вчителем віри. Я знайшов у ній партнера, який допомагає мені не тільки в особистому житті, але й на роботі, оскільки з вересня цього року вона буде викладати в ліцеї. У нас двоє синів, але ми виховуємо ще багато дітей. Крістіна завжди ставилася до малих, яких у нас вже більше сорока, як до своїх дітей. Про неї говорили, що у нас було сорок дітей разом, і тепер ліцей збільшив цю цифру до сорока.
– Хто з батьків суворіший?
– Дружина – поганий коп, а я – хороший. Їй це не завжди подобається, але це найпоширеніший розподіл. Можливо, це тому, що я проводжу менше часу з хлопчиками, а вона стежить за їхньою поведінкою вдома і в школі як вчителька.
– Що васм дає розрядку?
– Ручна робота. Мій батько працював майстром-столяром. Я багато чому навчився у нього, і в цій місцевості багато людей знають мене як майстра-столяра. Я завжди намагався багато рухатися, стояти на кількох ногах, тож у мене була можливість спробувати себе в цьому. Я дуже люблю майструвати, але зараз не маю на це багато часу. Зовсім недавно, наприклад, я зробив дерев’яні частини меблів для каплички, яку освятили в ліцеї другого вересня.
– Що вас дратує?
– Людська дурість. Я не терплю, коли мене мають за дурня, або тих, хто мене оточує. Не люблю лукавства, але ціную пряму, чесну мову. Я граю з прямим обличчям і очікую від інших того ж.
– Чи є у вас якісь правила?
– Якщо я кладу щось в одне місце, я хочу знайти це там наступного разу. Все має своє місце, і якщо у мене щось забирають, я очікую, що це буде покладено на те саме місце.
– На що б ви витратили більше часу?
– На відпочинок. З часів Covid у мене не було можливості провести цілий тиждень зі своєю сім’єю без роботи та інших зобов’язань. Я хочу це змінити, тому що для того, щоб бути найкращими, ми повинні бути в найкращому стані.
– Що вас підтримує кожного дня?
– Реколекції, навіть якщо ти не учасник, а організатор.
– Що ще хотіли б спробувати?
– Я б хотів покращити свою психологію, наприклад, пройти курс з психічного здоров’я. Період Covid, а також труднощі війни формують всі наші особистості. На кожного з нас чиниться великий тиск, і я хотів би зазирнути в душу людей, в їхні внутрішні конфлікти, щоб допомогти їм якомога ефективніше.
Брігітта Варга
Kárpáti Igaz Szó
