Він не навчався, щоб стати священиком, ого більше приваблювала математика та астрономія. Божий поклик спрямував його життя у сімнадцятирічному віці в новому руслі. Він вважає, що сила віри та спільноти є незамінною. У своїй професії він відчуває і радість служіння, і можливість вчитися, і шукає джерела духовного поповнення у своєму повсякденному житті. Сьогоднішній гість рубрики Kárpáti Igaz Szó “Крізь замкову шпаринку” Шандор Феєш, пастор реформатської церкви Тисауйгеля.
– Що спонукало вас обрати цю особливу професію?
– Є такий священик, який розповідає, що ще в дитинстві мріяв стати священиком, а є такий, який хотів бути rим завгодно, але не священиком. Я з останніх. Я уявляв собі багато різних професій, був і залишаюся мрійником. Перш ніж Бог покликав мене служити, я готувався стати математиком або фізиком, наслідуючи свою маму. У віці сімнадцяти років я безпосередньо відчув Божу присутність у своєму житті під час тижня ХРИСТА. Це спонукало мене давати можливість навернення та добру новину благодаті іншим.
– Як було керувати церквою в молодості?
– У молодості починати таку професію особливо важко, адже доводиться спілкуватися з людьми, давати поради, показувати дорогу, а наш життєвий досвід ще досить “беззубий”. Наприклад, багато разів я почувався «учнем» під час спілкування з вірниками, а не вчителем. Це був чудовий досвід, тому що я намагаюся навчитися чогось цінного від кожного.
— Чи були у вас мрії в дитинстві?
— Я мріяв стати астрономом. Я провів багато часу, дивлячись на нічне небо. Мій інтерес до астрономії та космології залишається високим. Я самоучкою стежу за останніми результатами космічних досліджень, із задоволенням читаю про це чи слухаю різні лекції на цю тему.
— Васне турбує, що людизавжди бачать у вас священика?
— Можливо, мене турбувала забагато уваги. Тоді я зрозумів, що треба навчитися з цим жити. Це те покликання, яке пронизує майже кожну хвилину всього мого життя, бо навіть коли я роблю покупки в магазині, я священик.
— Чи погодилася ваша дружина з вашим вибором професії?
– Моя дружина виховувалась у богобоязливій родині, оскільки її батько кілька років був пресвітером у реформаторській парафії. Я попросив Бога показати мені правильний вибір, і він це зробив. Ноемі є вчителем англійської мови у середній школі Verbőci, а також викладає вивчення Біблії в нашій церкві.
– Окрім безперервної служби, скільки у вас є вільного часу?
— Небагато. Ми з дружиною були в Тісауйгелі з жовтня 2020 року. Відтоді безперервно будуємо, ремонтуємо, облаштовуємо подвір’я, а з вересня 2023 року ремонтуємо церкву. Це ускладнила пожежа наприкінці січня, яка знищила всі електроприлади та дроти на вежі церкви.
— Ви віддалилися від місця народження?
— Можна сказати, в межах Закарпаття, так. Я народився в Шомі. Я одружився з Фекетепатаку і служу в Тісауйгелі. На сьогоднішній день це не дуже велика відстань, оскільки багато людей міняють країни, але середовище в цьому регіоні настільки інше, ніж у моєму рідному селі. Мене ніколи не бентежила зміна місця проживання, я легко звикну до нової обстановки. Я гнучкий у цій сфері, але маю умови, як і всі інші.
— Хіба ви не бажали своєї служби деінде?
— Ні. Я народився на Закарпатті, і Бог сформував моє ставлення так, що я хочу служити і тут, тому після богословського навчання повернувся додому. Мене запросили до Фелвідека, що в Трансільванії, і навіть мій знайомий із Клужа, який зараз служить у Канаді, згадав, що є можливість там служити. Ми не хотіли скористатися цими можливостями, адже Закарпаття – це наше серце.
— Хобі?
– Раніше футбол був для мене всім, але тепер я ціную, коли ми з дружиною маємо трохи часу один для одного. Ми любимо гуляти разом, ми любителі гір і лісів. Восени, приміром, ми збираємо гриби…
— А як щодо друзів?
– Стосовно наших друзів я завжди дуже обережний, щоб вони сприймали мене не як священика, а як людину. Я не люблю бути вчителем, тому уникаю такої поведінки не лише з друзями, а й у церкві. Проте є межі або неписані правила, які я, як пастор, не можу переступати, навіть у компанії друзів.
— Ви можете сказати «ні»?
– Не можна на все відповісти «так» і всім догодити. Були випадки, коли я щось погоджував, а потім дуже, дуже про це шкодував. Тому я приймаю кожне рішення перед Богом.
— Чи легко ви розрізняєте людей?
– Я майже «бачу» людей наскрізь. Я теж аналізував їх у собі, спостерігаючи за їхньою мімікою та поставою. Хоча зі мною бувало, що я розчаровувався в обох напрямках.
— Яка людська якість вам здається важкою?
— Двоєдушність. На жаль, деякі люди – вовки в овечій шкурі. Краще всім прийняти себе такими, якими вони є, але не показувати щось неправдиве.
— Як пастор, чи можете ви дозволити собі злитися?
– Сам апостол Павло в посланні до ефесян говорить, що «гнівайтесь, але не грішіть: нехай сонце не заходить у вашому гніві, не давайте місця дияволу». На жаль, і мені буває, що я на когось злюся, але на вас я недовго тримаю зло, тому що думка про помсту завжди присутня в житті людини, яка тримає образу. Погані думки рано чи пізно призводять до поганих вчинків.
– Які ваші особисті цілі?
– Ми з дружиною дуже хочемо дітей, але, на жаль, Господь ще не дав нам. Що стосується моєї професії, то з вересня я навчаюся на першому курсі докторантури в Університеті релігії в Дебрецені на кафедрі Старого Завіту. Я вивчаю книгу Авакума, і, якщо Бог дасть і збереже мене на цьому шляху, я складу філологічний іспит.
– –Ви коли-небудь втомлювалися і відчували, що більше нічого не хочете робити?
– Кілька років тому я служив місіонером у Берегові, де, окрім душпастирських обов’язків, мав також продовжувати богословські студії, які були надзвичайно напруженими. Незважаючи на те, що я зіткнувся з багатьма труднощами, Бог зберіг мене, і я вдячний, бо я багато чого навчився, чим користуюся й сьогодні.
– Що вас відволікає, заряджає після важкого дня чи місяця?
– Час, проведений із дружиною, тому що через професії ми часто мало спілкуємося. Крім того, я багато читаю, що також допомагає мені розслабитися, оскільки я подумки подорожую в іншому місці та часі.
– Що б ви порадили вірянам, які не бачать виходу через труднощі останніх років?
– Участь у християнських святах має велику силу, оскільки близькість Бога і спільноти наповнює людину. Ми потрібні один одному, але багато людей виключають себе з благословень спільноти. Кожен має ходити до церкви своєї релігії і давати собі можливість підзарядитися силою громади.
Іветта Буйдошов
