У моїй родині змішана кров словаків, угорців, швабів та русинів. У моїх друзів теж «коктейль», але переважає польська, у знайомих навіть французька «проскочила» – чи не тому досі шанують традицію поїдання жаб’ячих лапок…
Нічого дивного, скажете ви, це ж Закарпаття, тут же споконвіку змішуються різні народи, живуть різні нацменшини.
Так, я живу на Закарпатті, але моя знайома – корінна львів’янка, в крові якої українські та російські гени й трішки підмішано польських – вийшла заміж за уродженця Африканського континенту і ось уже десятий рік поспіль щаслива з ним у шлюбі й народила двох дівчат. На питання, чи нема щодо них проявів нетерпимості, каже, навпаки – красунечок із шоколадним кольором шкіри дуже люблять у школі, з ними всі намагаються потоваришувати.
Господи, як же приємно це чути!
Інша сім’я щаслива, маючи двох спільних дітей з українсько-індійським походженням. Живуть, працюють, ростять малюків у Києві. Кажуть, за роки шлюбу жодного разу не відчували ніяких утисків, навіть кривих поглядів. І проблему наразі мають лише одну – дорого літати з України до рідних чоловіка на його Батьківщину…
І таких прикладів можу наводити щодня десятками. І наведуть їх інші, більш ніж упевнена.
У нинішній час, коли за добу можна облетіти планету, коли за кілька годин можна перетнути всю Європу, як на мене, все менше місця мало би лишатися для проявів нетепимості, екстремізму, погроз на етнічній ниві. То чому ж вони є?
Чому досі в угорськомовних населених пунктах України розписують стіни з погрозами, вивішують листівки і так далі?
Чому саме тут, на Закарпатті, де місцеві мешканці навчилися роками жити в дружбі, родичанні, порозумінні один із одним?
Кому це вигідно?
І невже нам мало гарячих точок на Сході, чи потрібні вони на Заході?
Зрозуміло, що подібні настрої підігріваються зовні. Так само зрозуміло, що вони замовні. Біда лише в тім, що вже й не призводять до страху, радше – до відвертого гніву. Бо скільки можна?
І чому досі, після численних проявів розпалювання міжетнічної ворожнечі, так мало порушених карних справ, виявлених винних осіб? Чи працюють над цими питаннями правоохоронні органи? Які дії вчиняють? Громадськість воліла би почути більше інформації з цього приводу – з розслідуваннями, розкриттям деталей, гучними арештами та судовими розглядами. Бо тільки так можна буде дати зрозуміти іншим: подібні «закиди» не зійдуть просто так «із рук»…
Наталія Петерварі
для kiszo.news
