Район тихий, лише кілька людей тиняються на вулиці. Щойно пролунала сирена повітряної тривоги. Через кілька кроків, зайшовши в двері одного з притулків для біженців в Ужгороді, вас зустрічає вируюче життя: працюють волонтери фонду MedSpot, які надають медичну, психологічну та духовну підтримку тим, хто втік сюди від боїв і невідомості. Така акція підтримки відбувається не вперше – засновники фонду повертаються в Україну знову і знову майже три роки поспіль.
«Медична допомога там, де вона потрібна» – ось девіз MedSpot, і він справді втілюється в діяльності організації. На Закарпатті команда перебуває з другого дня війни. Спочатку допомагали на кордоні, потім організували ці пункти, де опікуються біженцями. Волонтери повертаються щомісяця, знають пацієнтів, які на них розраховують. За одні вихідні вони безкоштовно обслуговують до сотні людей, жертвуючи власним вільним часом.
Коли команда MedSpot приїжджає в ужгородський притулок для біженців, наче свято починається. Від однієї зустрічі люди заряджаються, можливо, навіть на деякий час забувають про біль у суглобах чи де-інде. Лікар Ондраш Шпанік терпляче вислуховує скарги літніх жінок. Співробітники місцевої партнерської організації Western Unity Foundation допомагають із перекладом. Одна з літніх пані йде з повною сумкою ліків. Лікарі намагаються дати місцевим жителям резерв, бо не знають, чи зможуть вони повернутися рівно за місяць. Ліки зазвичай призначають при хронічних захворюваннях, проблемах зі сном, депресії та для контролю артеріального тиску.
– Високий кров’яний тиск (гіпертонія) є дуже поширеним явищем. Це також вікова проблема, але, з іншого боку, й через стрес, занепокоєння підвищується артеріальний тиск, – пояснює Андраш Шпанік. – Однією з найбільших проблем є те, що внутрішньо переміщені особи часто не вчасно розпізнають тяжкість хронічних захворювань, а також неохоче приймають ліки. Але є історії успіху: нам вдалося переконати деяких людей регулярно приймати ліки та бути відкритими до наших психологічних рекомендацій і порад щодо способу життя. Взагалі характерно, що мало хто говорить про свій психічний стан і свої проблеми. А якщо ми не говоримо про свої почуття, не висловлюємо їх, не формулюємо те, що нас болить, то розвивається хронічний стрес, який із часом проявляється у фізичних захворюваннях.
Тому помічники фонду надають не лише медичну допомогу. Вони регулярно приносять подарунки та організовують громадські заходи, особливо під час свят, щоб підняти людям настрій і дати їм відчути, що про них думають.
– Це не менш важливо, ніж медицина: ми показуємо, що вони важливі, що є люди, яким вони небайдужі. Сьогодні невизначеність пронизує всю країну. Тим часом напруга зростає, а здатність впоратися слабшає. Коли ми приїжджаємо сюди, це нагадує приїзд мандрівного цирку: життя вирує, всі раді зустрічі. Наша різдвяна акція також була дуже успішною, викликавши посмішки на обличчях десятків дітей. Малята могли розповісти нам, що хочуть, і ми їм це принесли. Міжнародні, переважно угорські, прихильники також приєдналися до ініціативи, включаючи громадські організації, фармацевтичні компанії та приватних осіб. Наша мета – максимально залучити людей, щоб вони відчули важливість цієї ситуації. Після майже трьох років багато людей говорять про те, що не хочуть жити в умовах війни, але вона все ще є, навіть якщо ми закриємо очі. Тут, поруч, на Закарпатті, люди живуть у дуже важких умовах. Ця війна не лише про фронт, а й про людей, сім’ї, повсякденні історії. І кожен повинен пам’ятати, що будь-хто може опинитися в подібній ситуації. Ми з допомогою волонтерів і наших прихильників, незалежно від політики, допомагаємо суто з гуманності, і щоразу намагаємося дати трохи надії українським біженцям.
З часом атмосфера в притулках для біженців також змінилася: якщо на початку війни мешканці сприймали її як короткий, напружений етап, то тепер ситуація стала хронічною. Безвихідь, млявість, апатія все більше захоплюють людей.
Ця постійна невизначеність часто призводить до депресії, розладів сну та високого тиску. Все це знайшло відображення і в опитуваннях MedSpot: майже половина опитаних перебувають у стані депресії або схильності до депресії, є загальне відчуття безнадії.
Однак Дьєрдь Ковач, клінічний психолог і психотерапевт, із задоволенням відзначає, що останнім часом відбулися помітні зміни.
– Спочатку багато хто не сприймав психологічну допомогу, але сьогодні все більше людей звертаються до нас. Вони не тільки хочуть висловитися, але й погоджуються на використання методів управління стресом, таких як прогресивна релаксація. Приголомшливо бачити, коли хтось уперше усвідомлює, у якій постійній напрузі він живе. І коли ви хоч на мить розслабляєтеся, ви раптом відчуваєте різницю – це саме по собі важливий крок до кращого самопочуття. Дуже поширеним є високий кров’яний тиск, якому, окрім медикаментозного лікування, можна також допомогти розслабленням.
Психолог також викладає арт-терапію, адже, за його словами, часто саме так діти та дорослі можуть найкраще висловити невимовне:
– Тут немає окремої кімнати, не вистачає особистого простору, дуже тісно, і підліткам практично неможливо природним чином відірватися від батьків. Навіть просте малювання чи рукоділля допомагає їм вийти з одноманітності та відчути власну свободу, каже Дьєрдь Ковач.
Коридор повільно звільняється від пацієнтів, що чекають на обстеження, і знову стає тихо, але тепер повітря здається якимось легшим. Команда MedSpot пакує «мобільну клініку» і вирушає в дорогу. І в очах біженців сяє те, що світить навіть у найглибшій темряві: надія.
Травма передається у спадок
За словами доктора Пірошки Мілак, психотерапевта та психіатра, ті, хто тривалий час змушений жити в тимчасових умовах, страждають не лише психічно, а й фізично.
– Важка ситуація – жити в таборі для біженців, у тимчасових умовах. Таких людей поглинає невизначеність, адже невідомо, коли вони зможуть повернутися додому. І навіть якщо війна закінчиться, повернутися до життя без війни буде непросто… – каже волонтер фонду MedSpot. – Ця війна так довго триває, що є навіть новонароджені, які не знають мирного часу. Важко уявити, якими вони виростуть. Їм самим боляче, адже їхні матері також опікуються ними у важких обставинах.
Численні дослідження підтверджують, що травми – від Голокосту до геноциду вірмен – успадковуються як біологічно, так і психологічно. Це відбивається не тільки на самій поведінці, а й на певних порушеннях гормонів стресу. Хронічний стрес впливає на кілька поколінь, і це стосується і закарпатських біженців. Отже, йдеться не лише про те, що покоління передають щось одне одному за допомогою слів чи поведінки, але також можна виявити біологічні відмінності. Стрес і травми передаються у спадок.
Довідка. Становище внутрішньо переміщених осіб в Україні
Згідно з даними Міністерства соціальної політики України, станом на жовтень 2024 року в Україні налічується понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб. З них 59,9% жінок і 40,1% чоловіків. Серед внутрішньо переміщених осіб близько 906 тисяч дітей.
З них на Закарпатті проживає понад 125 тисяч (саме стільки офіційно зареєстровано, але загальна кількість переселенців у області сягає 350 тисяч).
За даними минулорічного дослідження MedSpot, яке проводилося в чотирьох притулках для біженців на Закарпатті за участю 119 осіб, вразливе становище внутрішньо переміщених осіб є чітко очевидним. Найбільше біженців було з Луганської (34%) і Донецької (32%) областей, 16% – з Харківської.
Багато хто живе далеко від старої домівки більше року, 77% опитаних втекли безпосередньо на Закарпаття, а 23% вже побували в кількох місцях тимчасового проживання до приїзду сюди. 80% взагалі нікого не знали. Майже дві третини (65%) біженців – жінки, а 45% – старше 55 років.
Незважаючи на те, що 30% групи мають вищу освіту і 39% мають середню професійну кваліфікацію, лише 21% знайшли роботу.
Особлива складність полягає в тому, що 46% з них мають невеликі пенсії, а витрати та невизначеність зростають із затягуванням війни.
Частка українських внутрішньо переміщених осіб, які повідомили про принаймні добре здоров’я, не досягла п’ятої частини респондентів (19%). Для порівняння, в Угорщині цей показник становить 58%, а в середньому по ЄС – 69%.
Майже половина опитаних внутрішньо переміщених осіб страждає на високий артеріальний тиск (45%), більше чверті – на депресію (27%) та хронічні захворювання легенів (26%).
Група також досліджувала депресію, як одне з найбільш значущих психологічних захворювань, використовуючи об’єктивний вимірювальний прилад. Вони виявили, що 42% тих, хто відповів на запитання, можна вважати депресивними (це перевищувало частку тих, хто вважав себе депресивними).
Ріта Шімон
