У ці дні майже 168 років тому народився Шимон Голлоші — угорський художник, графік та педагог вірменського походження, яскравий представник угорського реалізму та натуралізму. Він був засновником Нодьбанської школи живопису, яка справила великий вплив на формування закарпатської школи живопису.
Нодьбанська художня школа стала осередком для молодих талантів, які прагнули реалістичного зображення навколишнього світу за допомогою нових, неакадемічних засобів. У закарпатському місті Тячів Шимон Голоші заснував мистецьку колонію, яку назвали “угорським Барбізоном”.
Але спершу розповімо про нього самого.
Народився 2 лютого 1857, Мараморош, нині Сігет (Сіґету-Мармацієй), Румунія, у вірменській родині. В деяких джерелах йдеться про зміну прізвища батьком Шимона з Корбулу на Голлоші.
У 1875 — 1876 роках він навчається у школі декоративних мистецтв в Будапешті, 1878 — 1882 роках — навчається в Мюнхенській академії мистецтв.
Період творчого становлення художника припав на злам ХІХ і ХХ століть – це був період творення у багатьох європейських країнах національних художніх шкіл на противагу офіційному академізму. Для угорського (на той час і закарпатського) та й східноєвропейського мистецтва загалом таким творчим чинником стала знаменита Нодьбанська школа (за назвою міста Нодьбаня, нині Бая-Маре в Румунії), яку й створив у 1886 році Голлоші.
У Нодьбанській школі молоді митці з різних країн готувалися до вступу в Мюнхенську академію. Заклад став осередком для молодих талантів, які прагнули реалістичного зображення оточуючого світу за допомогою нових, неакадемічних засобів.
За сімнадцять мюнхенських років Голлоші став відомим у Європі художником і педагогом. Найвідоміші його роботи цього періоду: «Марш Ракоці», Вилазка Зріні», «Апостол», «Поле» та інші.
За якийсь час митець переносить свої літні пленери до закарпатського містечка Тячів, відтак засновує там мистецьку колонію, яку назвали «угорським Барбізоном». З 1915 року Голлоші живе у Тячеві постійно, творить разом із студентами на пленерах, виконує портрети, жанрові композиції, пейзажі.
У цей останній період творчості домінує пейзаж, який набуває рис імпресіонізму і певної емоційності: «Околиця Тячева» (1912), «Пейзаж біля Тячева» (1910), «Двір із возом» (1912), «Двір» (1912), автопортрети тощо. Шимон Голлоші створив і очолив альтернативні мистецькі школи в Мюнхені, Нодьбані й Тячеві, через які пройшли більше сотні учнів із усього світу, серед них такі відомі російські та українські живописці, як М. Добужинський, В. Кандінський, І. Грабар, В. Фаворський, К. Петров-Водкін, Е. Штейнберг, Г. Нарбут та ін.
Помер художник у 1918 р. у Тячеві. Більшість його робіт зберігаються в Угорській національній галереї (м. Будапешт), окремі – у приватних колекціях та у Краєзнавчому музеї м. Бая-Маре, Румунія.
Спадщина митця. “Шимон Голлоші був більш плідним педагогом ніж живописцем, пише про митця професор з окопу Федір Шандор на своїй сторінці в Фейсбук. – На початку свого творчого шляху роботи Голлоші здебільшого стосувались ідей угорського національного романтизму. А вже працюючи на пленерах в Тячеві, об’єктами відображення Голлоші стають околиці містечка.
У 1916 році Голлоші створює автопортрет, який нині зберігається в Угорській національній галереї, Будапешт. В цей період Голлоші відходить від бурхливого мистецького життя, і досить рідко виставляє свої твори, виключенням стали: колективні виставки 1897, 1899, 1900, 1907, 1901 років, а також 1912 року (на річницю колонії) у м. Нодьбані. І вже після смерті митця його три роботи у 1922 році були представлені на Венеціанському бієнале. Більшість робіт художника зберігаються в Угорській національній галереї (м. Будапешт). Деякі роботи є в приватних колекціях та у Краєзнавчому музеї м. Бая-Маре, Румунія”.
Помер — 8 травня 1918, Тячів, Закарпатська обл., Україна.
“Художник і вчитель Шімон Голлоші: «Свої кращі картини я написав у Тячеві»
Закарпатська дослідниця і журналістка Наталія Маджара у своєму дописі “До 165- річчя з Дня народження Шімона Голлоші” подає багато цікавих фактв про митця. Вона вартує ознайомлення:
“Однією з найяскравіших і найталановитіших постатей в історії Тячева є угорський, вірменського походження, художник, графік та авторитетний педагог – засновник нодьбанської школи живопису Шимон Голлоші. Народився 2 лютого 1857 у м.Сігет (Сіґету-Мармацієй), Румунія, а відійшов 8 травня 1918 року в Тячеві – місті, де створив унікальну мистецьку колонію на березі Тиси і яке стало останнім життєвим прихистком таланта.
З його появою мистецьке життя ожило
Митець приїхав до Тячева, коли йому було за 40 років. На той час він досяг чималих успіхів як у мистецтві, так і педагогічній діяльності, адже у 1886 році у Нодьбані (м.Бая-Маре, Румунія) створив мистецьку школу, де молоді митці з різних країн готувалися до вступу в Мюнхенську академію.
Вперше Тячів причарував Шимона Голлоші у 1904 році, коли митець, наче за покликом серця, вирушив до провінційного містечка, яке стало для нього улюбленим місцем проведення літніх пленерів.
Він оселився з дружиною Янкою Штеффен в орендованому будинку по вулиці Садовій, яка зараз носить ім’я Голлоші. Вона була австрійкою, але добре володіла угорською. Дітей у подружжя не було.
Митця, який шукав ідеальне місце для самореалізації, вабило спокійне розмірене життя у Тячеві, його мальовничі околиці, бурхлива Тиса, чарівний Нересен, квітучі дерева, оксамитові поля, колоритні типажі мешканців.
«Коли влітку 1904 року Голлоші з учнями прибув сюди, життя маленької сонної місцевості у Верхньому Потиссі змінилося майже магічно. Поява богемних художників додала йому несподіваної живості», – пише Шандор Ласло в угорському культурному часописі «Нове Дзеркало».
Окрім угорських, у Голлоші було багато іноземних студентів, які провели багато місяців і навіть років у цій місцевості. Серед них – Ервін Бактай, Ласло Холло, Ерне Грабеці, Йозеф Немеш, Освальд Тороцкай та їхні угорські колеги, росіяни В.А.Фаворський, А.П.Могилевський, Б.Н.Терновець, Е.С.Бендель, А.Н.Тихомиров, Й.А.Борель-Кривобокова, О.Е.Браз, українці А.І.Кравченко, Г.І.Нарбут, поляки Йозеф Флорко, Конрад Кжижановський, швейцарці Роберт Шмітц, Сюзанна Швоб, вірменин Арнаяк Акопян.
Митець з учнями жили на правому березі Тиси, а колонія знаходилася на лівому – у Малому Тячеві. Тут, в околицях, під сонцезахисними парасольками вони розкладали свої мольберти. Писали людей, одягнених у традиційний одяг, – жінок і чоловіків, часто циганів, зелені кукурудзяні поля, копиці сіна на луках, мілини на березі Тиси і особливо – величний і таємничий Нересен, чиї пейзажі були різними у різний час доби, залежно від погоди».
Про відкриття мистецької колонії у 1904 році у місті з захопленням повідомляла тогочасна угорська преса. Як-от, часопис «Нові часи»:
«В одному з найдавніших тихих міст Мароморошу – Тячеві – митець Шимон Голлоші та його мюнхенські учні цьогоріч організували мистецьку колонію. Минулого року колонія була в Войдо-Гуньод (м.Гунедоара, Румунія – авт.), але цього року художник звернувся до префектури міста Тячів з проханням завітати зі своєю школою в місто. Тячів, як пишуть історики, – це цікаве місце. З самого початку тут проживали німці – «teutoch», звідки й пішла назва Тячів. Але пізніше це місце перетворилось на корінне угорське поселення. Люди тут сумлінні, доброзичливі. Саме в цей Тячів поспішав Шімон Голлоші. Його план допоміг здійснити окружний констебль Мігаї Габор, який зайнявся цією справою і сприяв голосуванню тячівської громади за благодійний внесок в розмірі 400 корун. Також громада надала належну земельну ділянку для школи. Надзвичайно цікава міжнародна живописна колонія на чолі та під керівництвом іменитого митця працювала все літо у студії на свіжому повітрі, яка знаходилась у чотирьох дерев’яних будиночках на березі Тиси.
Мистецька колонія на березі Тиси
З сьомої години ранку поважні художники та художниці у високих капелюхах приходили до школи, де старі русинські та волоські селяни, єврейські діти та старенькі вже позували, наче моделі. Школа тривала з травня по 1 жовтня. За цей час тут написали дуже багато цікавих та дорогих картин. Широка публіка мала нагоду оцінити ці витвори мистецтва, коли у школу навідались барон Жігмонд Перені молодший з дружиною, які були великими поціновувачами творчості й літератури. З цієї нагоди констебль Мігаї Габор організував феєричне святкування, куди запросив всю інтелігенцію комітату. Автоколона з шістдесяти машин прямувала по берегах Тиси до школи живописців, де Шімон Голлоші зустрічав гостей. На стінах, сплетених із дубового гілля, красувались роботи живописців, які свідчили про високу майстерність художників. Митець вивісив дві свої роботи: одна з них – прекрасний пейзаж, а друга – відома картина «Марш Ракоці».
Не просто вчитель мистецтва, а гуру і Людина
Для своїх учнів Шимон Голлоші був більше, ніж учителем – він був істинним гуру, однак позбавлений марнославства.
Російський художник і мистецтвознавець Олександр Тихомиров, який у роки І світової війни перебував у Тячеві, згадував: «Я вперше приїхав до Тячева в травні 1914 року і навчався там два місяці, а потім був заарештований як цивільний в’язень з усіма моїми російськими колегами… Ми були інтерновані до Дебрецена. У 1916 році мені знову вдалося дістатися до Tячева, за бажанням і гарантією Голлоші. Я працював там у 1917 році, малюючи пейзажі під відкритим небом. Хоча в той час я не зміг заплатити за навчання, Голлоші не тільки не взяв від мене грошей, а й оплатив рахунок моделі…».
У 1910 році Шимон Голлоші писав одному зі своїх друзів: «Тепер я думаю про Тячів. До сих пір там я писав лише пейзажі – скажімо, мені потрібні були кольорові дослідження. Але справжнє багатство треба шукати і знаходити у зовнішності тамтешніх жителів».
Починаючи з 1904-го, упродовж дев’яти років Голлоші приїздив до Тячева на літо, відтак – у 1916-му.
У Тячеві Шимон Голлоші написав такі картини: «Яблучний пейзаж» («Almas taj»), «Фермерський двір з підводою» («Parasztudvar szekerrel»), «Весняний настрій» («Tavaszi hangulat»), «Міст через Тису біля Тячева» («Tisza-hid Tecsonel»), «Під садом» («Kertaljan»), «Дівчинка у зеленому капелюсі» («Zoldkalapos kislany»), «Селянська вулиця» («Falusi utca»), «Дерева на березі річки» («Fak a vizparton») та інші. Знову і знову намагався вдосконалювати епічне полотно «Марш Ракоці» («Rakoczi indulo»), над яким працював понад два десятиліття і яке так і не завершив, і «Автопортрет» – як квінтесенцію власного життя і душі, аскетизму і непослідовного генія.
Однією з найбільш повторюваних тем його творчості стала гора Нересен. Він був зачарований її магією.
Дослідник тячівського періоду життя і творчості Шімон Голлоші Тібор Силлеші пише про ці роки:
«У супроводі тячівських учнів та друзів довгими годинами блукав по маленькому містечку, бував на горі Нересен, бродив по берегах Тиси. Майстер був вражений нескінченним плином Тиси, монументальністю лісів з мінливими кольорами, горами, блискучими від снігу, обріями полів, будинками бідних селян, розташованими уздовж запорошених доріг, кущами на березі річки, розквітаючими яблунями, соняшниками, мостом через Тису. Яким був тодішній Тячів? Тут проживали лісоруби, які щодня боролися за виживання – небагатослівні, але великодушні, селяни, які бували в Америці, рибалки, фермери.
Голлоші вечорами сидів і розмовляв з Альбертом Романом, Бейлом Мадяром на лавочці біля маленького будинку на початку вулиці або слухав циганську музику, попиваючи вино. Музика була близька йому, адже сам добре грав на віолончелі. Сліган-бачі, який жив по сусідству з Майстром, був завжди поряд і носив за ним художні інструменти, часто радів разом з ним, коли його відвідували музиканти з-за кордону. Вони грали так гарно, що тячівці, які проходили повз, зупинялись і слухали прекрасну музику. Його людська простота і особистий шарм приваблювали тячівців.
Шімон Голлоші з учнями. Фото з допису Н. Маджари
Янош Газда пам’ятає вусатого, злегка зігнутого Майстра як улюбленця дітей: у завжди порожніх кишенях завжди знаходив пару цукерок, крейцерів при зустрічі з дітьми, посміхався до них, говорив із ними. Бувало, коли митець був у хорошому гуморі, знімав з себе жакет, вивертав його і так одягав на дітлахів, над чим усі весело сміялися. Діти міста дуже прив’язалися до нього і юрбою увивались за ним».
Тібор Силлеші описує і мистецьку колонію, створену Шімоном Голлоші на березі Тиси: «Студії, створені Майстром і його вихованцями, знаходились біля мосту через Тису, посередині величезного лугу під горою Нересен. Тібор Силлеші описує ще один епізод із життя художника:
«Коли він хотів проілюструвати учням предмет «форми і перспективи», то використовував вибілені стіни господарської будівлі як дошку. Звичайно, незабаром стіна була розмальована – як і годиться у колі художників – актами (ню). Тячівці, які поспішали до церкви – особливо жінки – вважали це непристойним, тому обходили будинок і йшли через сусідній сад. Виник величезний скандал, дошку треба було знищити».
Найкращі роботи написав у Тячеві
Перша світова війна зруйнувала спокійне життя митця: йому довелось виїхати із Тячева до Мюнхена. У 1915 році в одному зі своїх листів, написаних у Мюнхені, художник зізнається, що всі свої найкращі роботи написав у місті на Тисі:
«Не маю жодної думки, окрім тієї, що після закінчення цієї жахливої війни я знову перебуватиму в Тячеві», – пише Шимон Голлоші.
«Незабаром, якщо Бог допоможе – ми зможемо поїхати в Тячів. Тут я маю закінчити свій автопортрет. Я не маю уявлення про те, хто цього року прийде зі мною. Можливо, хтось приїде, можливо, нас буде дуже мало», – пише 24 лютого 1917 року в листі з Мюнхену художник.
А у жовтні 1917 року Голлоші, таки повернувшись до улюбленого міста, пише друзям, що живе у скрутних умовах: «Я не можу працювати, тому що ми знаходимося в квартирі без меблів».
У своїх листах художник скаржиться на дороге життя, відчуває стурбованість постійною присутністю військових.
Свої останні дні він живе у найманій квартирі вчителя місцевої горожанської школи по вул. Цвинтарній (нинішня Нересенська). З його листів, написаних у квітні 1918 року, дізнаємось, що у зв’язку з хворобою лікар не дозволяє митцю вставати з ліжка.
3 травня він пише: «Вчора я підвівся після семи тижнів у ліжку. Отримав віолончель. Старий майстер зробив її добре, тільки б я міг її хоснувати. Під час моєї хвороби я зробив більше ескізів моїх старих картин. У перший день, коли я встав, написав цілого Ракоці (незавершена картина «Марш Ракоці» – авт.). Тепер можна трохи відпочити. Наступного тижня можу працювати спокійно».
Однак не судилося, і улюблена віолончель марно чекала, що її власник награватиме на ній, а «Марш Ракоці» так і залишився незавершеним полотном.
Талановитий Майстер помер від пневмонії. 8 травня було прохолодно, і він, незважаючи на лікарську заборону, встав з ліжка, щоби полити квіти. Ввечері цього ж дня помер.
На третій день, похмурої дощової днини, Голлоші поховали на кладовищі у Сиготі Мармароському”.
Похорон Голлоші. Фото з допису Н. Маджари
Вшанування митця
У Тячеві біля реформатської церкви розташоване погруддя Шимону Голлоші, дві меморіальних таблиці (на будинку, де він мешкав та на будівлі одного з корпусів тячівського ліцею) та названо вулицю на його честь.
У вересні 2024 в центрі Ужгорода відкрили мініскульптуру угорському художнику Шимону Голлоші.
Довідка. Закарпатська Туристична Організація оголосила 2025 туристичний рік в Закарпатті – роком митецького туризму (подорожі в місцевості, де твориться мистецтво – пленери, концерти, акції та місця народження відомих митців).
Щотижня протягом 2025 року публікується інформація про особливості митецького туризму в Закарпатті.
