Відданий, пунктуальний і рішучий. Він не любить гаяти час, притримується активного способу життя. Справжній «поїдач» книг. Сім’я для нього важлива, а професія наповнює його життя. Спираючись на власний приклад, він вважає, що приказка, що яблука недалеко недалеко падають від яблуні, є правильною. Гість рубрики «За кулісами» – Даніель Гулачі, пастор реформатської парафії м. Мукачева.
– Як ви потрапили на шлях душевного пастиря?
– Мої батьки були освітянами, мій дід – Лайош Гулачі – був духовним пастирем. Ми жили в одному будинку, тому я міг слідкувати за його роботою. Він був зайнятий, особливо будучи єпископом. Тож на нас, онуків, залишалося менше часу, на що я тоді йому поскаржився у віці 5-6 років. Я знав біблійні історії з дитинства, мені подобалося відвідувати заняття з релігії, але я не мав особистої віри в Бога. Я ніколи не сумнівався в існуванні Бога, але особливо не цікавився цією темою. В рамках конфірмаційної підготовки я задумався над питаннями тодішнього пастора Ласло Товта. За час своєї важко діагностованої хвороби я ще більше замислювався про мету свого життя. Щоб знайти відповідь, мені знадобилося майже три роки. Мене прийняли до Реформатської середньої школи в с. Надьберег (Великі Береги), де під час однієї молитви зі мною трапилася особлива подія, яка закликала мене до Божого шляху. У віці 16 років я вирішив, що не можу витрачати своє життя безцільно і без віри.
– Ви не думали про обрання іншої професії?
– У перший рік навчання я готувався стати інженером. Мені дуже подобаються фізика, машини, механіка, електротехніка. Я впевнено бачив перед собою технічну спеціальність. У той час дід запитав мене, чи хочу я бути пастором. Я, не задумавшись, заперечив.
– Що все ж мотивувало Вас переключитися?
– Я з великою інтенсивністю почав читати Біблію. Увесь вільний час проводив за переглядом Святого Письма. У той час як мої однокласники в тиші наздоганяли відставання з інших предметів, я з величезним інтересом захоплювався Біблією. Тоді я відчув, як щось в мені зароджується. Півроку я так вчитувався в слово, як ніколи з тих пір. Я не можу забути цей духовний досвід, але не можу його знову відтворити в пам’яті. Я зрозумів, що люблю читати й трактувати Біблію. На третьому році навчання в гімназії я свідомо готувався до теології. У 2009 році мене прийняли в Дебреценський богословський університет, який я успішно закінчив через сім років. З тих пір я служу в Мукачеві.
– Який уривок Вас найбільше вразив?
– У багатьох знайомих пасторів є такий біблійний уривок, що вони вважають покликанням Бога. У мене немає такого. Я вибрав своє покликання на основі прочитання всього Святого Письма.
– Чи підтримала ваша родина ваше рішення?
– Вона не заперечувала, хоч і не була вражена. Моя мати задумала набагато вигіднішу фінансово для мене професію в банківському секторі. Коли я вдома оголосив, що продовжуватиму навчання теології, моя мати сказала: “Сину, я знала”. Як виявилося, коли мені було півтора місяці, я переніс дуже серйозну операцію, в результаті якої упродовж 2-3 днів я боровся за життя. Моя сім’я багато молилася за мене, і коли я одужав, мама запропонувала мене Богові в служіння. Я знав про свою операцію, але не про це твердження. Тут я також бачу чудовий Божий розпорядок.
– Вас порівнюють з дідом?
– Так, досить часто. Як помічник пастора, мені пощастило прослужити з ним рік. Після того як він помер, часто проводили паралелі між нами. Це не робилося з поганими намірами, просто цікаво, що ми походимо з однієї родини, але ми багато про що думаємо по-різному. Наш стиль проповіді відрізняється, але я впізнаю в собі деякі його міри поведінки чи жести. Я також успадкував свій активний характер від нього. Мені також не подобається простоювання та марні ходіння по колу в повсякденному житті. Він не любив запізнюватися, і я люблю пунктуальність. Мені не завжди подобаються порівняння, але часто приємно згадати, як я пізнавав йог, будучи дитиною, і відчував його працелюбність. Це дає мені сили.
– Тим часом Ви створили сім’ю.
– Моя дружина Лаура теж пастор. Ми познайомилися в мої університетські роки. Після того як я повернувся до теології, ми й познайомилися. Ми часто їздили додому на Закарпаття. Ми брали участь у багатьох спільних програмах. Однак, все почалося із запрошення в кіно. Йшов фільм «Син Божий». Тоді ми почали будувати наші відносини. Всякий раз, коли я був невпевнений у наших стосунках, Бог завжди стверджував моє рішення. Так будувалася наша любов. Зокрема, я сильно пересвідчився в любові своєї коханої під час хвороби мами. Ми одружилися в 2017 році, а через два роки народилася наша донечка Емма. Ми обоє відчуваємо, що знайшли своє місце, і ми щасливі.
– Ваша професія вимагає терпіння. У особистому житті Ви також терпеливий?
– Я часто відчуваю, що в час служінь до вечора вичерпується терпіння і розуміння, яких від мене очікують, а отже моїй родині дістається найменше з цього”. Це дуже дратує. Буває, що по десять разів з терпінням вислуховую скарги похилих людей, а от вдома ця втома виривається з мене. Хоча я не з терплячих людей, але намагаюся подолати цю негативну рису.
– Ви турботливий батько?
– Так. Я зрозумів це, коли у Емми були незначні проблеми зі здоров’ям. Навіть при застуді хвилююся. Моя дружина в цьому має більшу практику, швидше розуміє причину плачу, вона дуже добре справляється з ситуацією.
– Ви швидко адаптуєтеся до ситуацій?
– Так, при раптовій зміні обставин. Однак є речі, до яких я не можу звикнути.
– Ви ласун?
– Так. Дуже люблю шоколад, солодощі. Іноді дружина трохи стримує мене в цьому, що дуже добре, бо часом важко не перейти межу.
– Чим займаєтесь у вільний час?
– У житті пасторів кількість часу для дозвілля змінюються залежно від розкладу служб та частоти інших заходів. Святковий період є найбільш напруженим. По понеділкам маю час на особисті справи. Що переключає – це фізична робота, будь то ремонт автомобілів чи мотоцикла. Дуже люблю кататися на мотоциклі. Я віддаю перевагу активному відпочинку. Сьогодні на це залишається все менше часу, але ми намагаємось відірватися від свого повсякденного життя два рази на рік. Взимку ми катаємося на лижах з друзями або з моїм батьком, або їдемо влітку в невеликі поїздки.
– У вас багато друзів?
– Справжніх друзів можу порахувати на одній руці. Але вони були присутні в моєму житті вже багато років. На жаль, досить рідко трапляється нагода зустрітися компанією друзів, яка сформувалася в теології, але ці стосунки збереглися. Це також частина душпастирської праці.
– Якій літературі віддаєте перевагу?
– Завжди улюбленим є той твір, який я читав востаннє. Я прилипав до книг ще з підліткового віку. Моє останнє прочитання – «Мідна змія» Альберта Вашша. Для мене це було чудове джерело енергії, оскільки я думаю, що відкрив багато подібності між тим, що описує книга, і тим, що ми пережили. З тих, що також вплинули на мене і мені подобаються – романи Іштвана Фекете та Дюла Верне. І все-таки улюбленим є Quo Vadis Сенкевича, який знайомить читача з ранньохристиянськими дилемами.
– Ви любите сюрпризи?
– Тільки якщо вони приємні. Я часто боюся того, що принесе той конкретний сюрприз. Також я зовсім не вмію робити подарунків, і моя дружина могла б багато про це розповісти. Я сам теж більш задоволений, якщо мені дарують щось таке, що заздалегідь обговорили. Однак, я ціную, що хтось допомагає без прохання. Наприклад, я знаю, що вдома на мене чекає миття посуду, але до моменту, коли я повернуся додому, це зробила Лаура – це дуже приємно і коштує більше, ніж подарунок.
– Добре розбираєтеся в людях?
– Я вірю в це, а потім я розумію, що насправді не знаю людей. Я, радше, в ситуаціях розбираюся.
– Ви легко пробачаєте?
– Так. Мені не подобається гнів. В одному з дуже хороших творів Іштвана Фекете йдеться про те, що гнів їсть того, хто має. Якщо мене хтось розчарує або завдасть болю, я буду триматися на відстані, але не буду гніватися чи мстити йому. Це не вписується у життя віруючого.
– Ви політизуєте?
– Мені не подобається політика і я не люблю політику. Слабка мораль та прагнення до влади домінують у політиці, через що вона служить інтересам особистості, а не громадськості. Було б добре, якби політика була вільна від людської гріховності, та це може ніколи не відбутися, тому що ми люди, і всі ми грішні. Політика хоче нав’язати вам, як думати про певні теми, планування сім’ї та морально-етичні питання, хоча у цих питаннях слід було б покладатися на вчення Церкви. Можливо, не всім подобаються ці погляди, але вони засновані на Святому Письмі. Я не вважаю за доцільне, щоб політика впливала на цінності людей. Політика повинна слугувати економічній ситуації, безпеці людей та функціонуванню держави. Поки це не так, я не політикую.
– Які ваші особисті цілі?
– Ми хочемо зробити наш дім зручним. Ми вже розпочали ремонт, і до народження нашої дитини нам вдалося належним чином облаштувати дві кімнати. Крім того, хотілося б більше часу приділяти рідним, друзям, людським стосункам. В цілому я задоволений своїм життям.
Чуга Іветт
