Продовжуємо знайомити читачів з видатними закарпатськими угорцями. Люди, які залишили по собі значний слід, увійшли в історію. Серед таких і Мікловш Горонгозов – самобутній митець, який народився і вс життя прожив на Виноградівщині. Інформація про нього – зі статті у виданні “Виноградівські Вогні”.
Добрий слід на землі залишив Мікловш Горонгозов. Жив у серці з Богом. Знайшов і реалізував себе як митець. Його доброта і щирість, поваг
а до людей, уміння вислухати кожного, дати слушну пораду завжди підкуплювали тих, хто добре його знав. Цей незримий і гармонійний зв’язок, розмірена буденна послідовність допомагали розкритися його непересічному таланту. Кожен прожитий рік і життєві коаліції, глибока віра, працьовитість і жертовність допомагали йому творити, знаходити персонажів своїх картин і їхні постаті вимальовувати на своїх полотнах, повязаних з сільським життям, його нелегкими буднями і святами, звичаями, обрядами і традиціями, тою рушійною силою і невичерпною енергією, якою жили його земляки.У 2004-му удостоєний звання Заслуженого майстра народної творчості України. Його ім’я і життєпис занесені до «Енциклопедії сучасного угорського мистецтва».
…Малювати почав після армії. За порадою прийшов до фанчиківського вчителя і художника Іштвана Кутлана. Йому показав свої перші роботи. Той оцінив можливості юнака і порадив писати тематичні картини життя і побуту односельчан. Протягом трьох років наполегливо займався з Іштваном Кутланом, ходив малювати на природі, переймав його досвід і вміння. У 1967 році став дипломантом республіканської виставки молодих художників у Києві, яка окрилила митця. Він вирішив продовжити навчання і заочно закінчив Московський інститут народного мистецтва ім. Надії Крупської.
У 1983-му у Москві став лауреатом Всесоюзного фестивалю самодіяльної народної творчості. Потім були виставки у Відні, Нірбаторі, Солноку, Кішкунголоші, Сегеді, Усоді, Фегердьормоті, Будапешті…Його полотна опинилися в Австрії, Канаді, Ізраїлі, Румунії, Німеччині,
США, Угорщині…Багато його картин осіли в колекціях пооціновувачів його таланту і на Закарпатті. Цього разу 28 полотен з приватної колекції берегівчанина Ласло Ковача побачили і виноградівці. На персональній виставці у Виноградові увагу присутніх привернули живописні його полотна, натюрморти, багатофігурні жанрові сцени з життя односельчан. Тут і пейзажі річки Боржави, Сальве, Тиси. Натюрморти з пишним букетом ірисів, цвітом бузку, багатими і щедрими дарами осіннього саду.
Цікавий автопортрет са
мого художника – він у капелюсі, білій сорочці, коричневій безрукавці сидить. У лівій руці тримає пензля, яким розводить фарби для майбутньої картини, у правій – м’яка ганчірка якою витиратиме руки. На заднику картини склянка з погарчиком доброго домашнього вина. Байдуже не проходять люди повз намальовані художником черевики. Втомлена роботою на землі людина повернулася додому у передпокої і наспіх зняла їх. Один з них недбало перекинувся і на нім добре видно дерев’яні цвяхи якими надійно скріплювалося селянське взуття. Цікаво написані митцем зимовий пейзаж села, де показано як вранці люди поспішають на роботу, хто на тарний, а хто на цегельно-черепичний заводи. І лише підліток задоволено тягне санчата, бо зима подарувала йому можливість досхочу надихатись свіжим повітрям.
Яка знайома картина «Годування курчат». На власнім подвір’ї господар годує виводок курчат повз яких стоять квочка і півень. У плетеній з кукурудзяної шумели корзині зібрані чоловіком яйця. Поряд драбина, тарна бочка для збору винограду та кошик плетений з лози…
Гарно написана «Вишивальниця». Літня жінка дошиває рушника. За її спиною, на підвіконні пишно розквітла в горщику біла мальва. І тінисте дерево підкреслю глибину її селянського роду. Задивишся на картину «Збір моркви». Стоять дві жінки: старша зачищає морквини від грунту, а молодша стоїть поруч і щось їй жваво і цікавого оповідає. Зачудовано дивишся на «Схили гір», якими побігли смерекові ліси, на загублений у саду старенький будинок з вікнами до сонця і грядкою квітів під стіною, на чоловіка, погонича волів, який у пастуха питає про дорогу до незнайомого йому села, на танцюючі дві пари, яким цього вечора під деревом підіграє баяніст і вловлюєш широту і розмах селянського життя. Тут відчутна душевна чистота, єдність людини з природою Карпат, з неповторними краєвидами рідної околиці. Три покоління пройшли через життя Мікловша Горонгозова і він належно оцінив значимість родинного зв’язку, любов до сімейних традицій, до людей, які жили поруч, надихали його творити, підживляли енергетикою своєї приязні, поваги й любові, були змістом його мистецького життя і яким він багато чого за життя не встиг сказати словами, але зараз так виразно промовляє своїми роботами.
Марія КОНКІНА
Фото: Валентина Костьо
