Президент України нещодавно підписав Указ, згідно з яким призовний вік з 20 знижується до 18 років. Незважаючи на це, майже одразу після рішення Зеленського міністр оборони заявив, що вони можуть призвати на військову службу 18-літніх, але нинішньої весни повістки отримають лише чоловіки віком від 20 до 27 років. Кому менше 20, можуть йти в армію за контрактом.
Останнє твердження можна віднести до категорії анекдотів. Бо чи хтось може собі уявити, що молоді хлопці стануть у військові ряди добровільно, аби протягом 12-18 місяців їх “муштрували” в нелюдських умовах?
У Збройних Силах і перед зміною режиму служилось не солодко. Але з отриманням Україною незалежності постачання армії всім необхідним ще погіршилось, так само, як і дисципліна та безпека військовослужбовців. Із розповідей тих, хто проходив службу, які намагаються подати в рожевих обгортках, все ж “прорізається”: “тренують” хлопців в холоді, за слабкого харчування, в поганих гігієно-санітарних умовах, а це може залишити глибокий слід у їх життєвому менталітеті або, не дай Бог, фізичному стані.
У воїнів, що беруть участь у бойових діях на Сході країни, справи ще гірші. З репортажів, що з’явились у ЗМІ, увесь світ дізнався: живуть вони переважно в наметах або підземних бункерах у товаристві гризунів, без належних умов особистої гігієни, часто голодними і спраглими дивляться у вічі смерті. Так само часто без відповідної амуніції та зброї вимушені утримувати позиції і коли б не волонтери, могли померти з голоду чи замерзти взимку.
Викликає підозру і той факт, чому міністр оборони поспішив заявити, що весною 18-літніх ще “помилують”. Можливо, таким чином намагаються заспокоїти батьків, аби ті не шукали різних шляхів звільнення їх синів від служби?
З початку війни на Сході в Україні весною і восени щорічно починається “полювання” на призовників, бо військкомати не виконують доведених до них планових завдань, тому їх працівники “чатують” на юнаків на вулицях, робочих місцях, у барах і примушують проходити відповідну медкомісію, а потім відправляють на службу. Хоча на це не мають жодних правових підстав. У громадських місцях хіба-що поліція може перевірити наявність в особи певних документів і лише в тому випадку мають право затримати призовника, коли переконають: той отримав повістку, а у військкомат не з’явився. Вже не говорячи про те, що з комісаріатів не відпускають додому хворих і немічних, а щоб виконати доведені показники саджають бідолах на потяги і відправляють у військові частини – ті не мають змоги навіть попрощатися з рідними.
Яким чином уникнути таких примусових два рази на рік призовів і цим самим припинити втечі молоді за кордон? Є одна можливість – запровадити професійну армію, яка б користувалась престижом, а її солдати та офіцери проходили належну підготовку й отримували б відповідні обмундирування та зброю, їх би цінували. Це розуміє багато-хто і у профільному міністерстві, адже в більшості країн світу, у тому числі членів НАТО, вже відсутній так званий призов. Є такі особи, які вважають, що під час війни недоцільно перебудовувати армію. На їх думку, краще переформатувати внутрішні структури й механізми ЗСУ.
Так чи інакше, в одному переконана: радикальні зміни у Збройних Силах необхідні. Бо коли щось не поміняється, нинішньої весни “полювання” на людей продовжиться.
Тімеа Мадяр
