Незважаючи на те, що він хотів тренувати футбольну команду, яку складали його сини, одразу став «батьком» для кількох «дівчачих команд». Будучи «дівчачим татом», він не має особливих проблем з дівочим галасом. Тиха і стримана особистість. Він був педагогом, працював секретарем та системним адміністратором, а зараз є керівником закладу. Гість рубрики «За кулісами» – Ласло Катко, директор дитячого будинку милосердя «Добрий самаритянин» у Великій Доброні.
– Де ви отримали освіту?
– Спочатку я два роки навчався у Закарпатському угорському педагогічному інституті у м. Берегово, а потім чотири роки на математичному факультеті Ужгородського державного університету (згодом Національного).
– Як розвивалася ваша кар’єра?
– Спершу я працював секретарем у Реформатському ліцеї у с. Великі Береги, потім викладав два роки. Після закінчення коледжу я став системним адміністратором, а з 2004 року за заохоченням батька став секретарем дитячого будинку, а от з 2009 року я керував благодійною організацією Dorcas, яка втілює проект «Усинови/візьми під опіку людину похилого віку», поки нарешті не взяв на себе роль директора в липні 2018 року.
– Наскільки важка ця робота, які ваші обов'язки як керівника установи?
– Більшість часу займають адміністративні питання, ведення юридичних справ дівчат, спілкування/підтримка зв’язків англійською мовою та багато різних дрібних завдань.
– Розкажіть про свою сім’ю?
– Після 5 років залицянь ми з дружиною одружилися в 2005 році, а в 2007 році ми змогли відчути задоволення/щастя від батьківства. Наразі Адель навчається у шостому класі Великодобронського реформатського ліцею. Однією з особливостей нашого шлюбу є те, що дівоче прізвище моєї дружини – Катко, а її бабусі та дідусі – з родин з прізвищем Катко. Андрея прийшла працювати в дитбудинок виключно на мої численні прохання, і «бідна»/ «бідолашна» дотепер тут. Відтоді вона взяла на себе керівництво проектом «Dorcas», яким я раніше керував, але продовжує добровільно допомагати з дитячим будинком. Я насправді не вважаю себе успішною людиною, але якщо я колись таким стану, впевнений, що це буде завдяки тому, що поруч зі мною Андрея.
– Міграція – частина нашого повсякденного життя. Як ви ставитесь до цього питання?
– Ця тема дуже делікатна/вразлива в житті дитячого будинку. Дуже довго ми працювали в такому режимі, коли частина педагогів думали про те, де б знайти якусь добре оплачувану роботу. На жаль, багато хто просив неоплачувану відпустку на місяці, ніби це вирішить нашу проблему. Зі збільшенням зарплати це трапляється виключно з тими працівниками, у яких є на це вагомі причини, коли у сім'ї є важкохворі, лікування котрих потрібно оплачувати. І таких випадків не було б, якби соціальне забезпечення у нашій країні працювало належним чином, а не лише за статистикою. Мені дуже шкода, що вони покидають нашу Батьківщину групами у пошуках легшого життя. І найбільш пригнічуюче – це коли покликані і віддані люди, як, наприклад, священники, поступають так.
– Чим займаєтесь у вільний час?
– У мене є два захоплення: електронні пристрої та майстрування. Ідеальне поєднання таких речей можна побачити при перегляді відеороликів на YouTube. Я полюбив майстрування, коли допомагав тестю з ремонтом нашого будинку .
– Ви розчаровувалися в людях?
– Хоча я знаю, що всі люди божевільні, я все ще дивуюсь, наскільки хтось може бути безвідповідальним або вживати нецензурні слова. У такі моменти я повинен зосередитися на собі, щоб не концентруватися на цих каменях спотикання.
– Ви довірливі?
– Я не знаю. Іноді я дуже наївний.
– Чим Вас можна вивести з себе?
– Глупістю. На жаль, буду нетерплячим.
– Ви легко заводите друзів?
– Насправді, я досить закрита людина, тому не дуже легко.
– Чи є у вас мрії, цілі?
– Я хотів би стати гідним директором. Моєю мрією була футбольна команда, яку б складали мої сини. Я хотів би відвідати якомога більше історичних місць. Я уявляю це як подорож житловим автомобілем- трейлером.
– Отже, Ви любите подорожувати. Ви побували в багатьох місцях/ відвідали багато місць?
– Я люблю подорожувати, але за останні десять років у мене було шість приватних подорожей, з них чотири – Закарпаттям. Я бував у багатьох місцях, але майже завжди по роботі. Свої подорожі до Англії та США вважаю найбільш визначальними/цінними. Незважаючи на те, що я можу почуватися як вдома майже де завгодно, іноді мені все ж хочеться додому.
– Звідки Ви черпаєте сили для щоденної праці?
– Це легке запитання. Для віруючої людини може бути лише одне джерело: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі.» (Послання до Филип’ян4:13).
– У вас є девіз?
– “Адже Бог не дав нам духа страху, але духа сили, любові й розсудливості ”
(Друге послання до Тимофія 1: 7).
