Відповідальний за радість. На Закарпатті низка свят і навіть див відбувається під егідою святого Миколая з помічниками. Парад Миколайчиків і Миколаїв, благодійні забіги й походи, книжковий фестиваль, врешті, сам настрій свят – казку можна створити, якщо вірити в неї!
Він має затертого до блиску носа і важить більше, ніж здається, навіть якщо без мішка, куди, звісно, кожен мріє поглянути всередину. У ньому – безліч чудес і те найкраще, що є в цьому місті. Наприклад, радість. Ужгород – радісне місто (чи не завдяки йому?) А є і ще.
Він – відповідальний за чудо і за добрі справи тут. Він тримає свій мішок із подарунками над берегом Ужа ось уже восьмий рік 24 години 7 днів на тиждень. Він – холодний (бо бронзовий), але ж це тільки ілюзія. Я люблю його як рідного і сама тру носа щонайменше тричі на рік. І, так, він здійснює ці бажання! Він – Ужгородський Миколайчик!
Його нам через скульптора Михайла Колодка прислав святий Миколай. Мета святого така: аби його вповноважений офіційний помічник допомагав дбати про цей куток та ствердити, що дива – трапляються. Нема однозначних відповідей про те, як малий справляється, але точно відомо: йому допомагають. І це почалося до того, як він тут оселився.
«Це був звичайний конверт без марки й аркуш у клітинку, зворушені листоноші показали. Дитина написала святому Миколаю. Я вирішив, що ці листи треба відправити за адресою», – чи не головний помічник святого Миколая розповідає, як усе почалося.
Нині професор УжНУ та людина, яку називають «батьком закарпатського туризму», тоді Федір Шандор працював у одній із закарпатських газет. Надвечір випускного дня у видавництві збиралися розповсюджувачі преси. Думка «чому б і ні» в ті часи була стартом прекрасних справ. Акція «Листи до Миколая», здійснена в Ужгороді, змусила «справжнього святого Миколая з Рованіємі» прикріпити український прапор на свій сайт під гаслом «Святий Миколай розмовляє українською». Це сталося на який уже рік відправлення важезних бандеролей у Лапландію. А почалося 1996-го.
«Були купи листів. 12 тис. якогось року прийшло. Діти малювали, надсилали подарунки для Миколая. Ми збирали, старалися читати, доки це було реально, і відправляли в Рованіємі, в резиденцію Санта-Клауса. Звісно, своє сказав інтернет. Зараз діти шлють листи переважно онлайн. Але всі, які надходять на адресу, уже відому всім закарпатцям і всім листоношам, які знайдуть такий лист у скриньці, пакуємо на Лапландію. От я забирав на початку грудня – близько тисячі листів прийшло. Нам відповідали, так. Коли зареєстрували, що святий Миколай розмовляє українською – прийшов лист про це у великому красивому конверті. Також із Лапландії нам надіслали календарики, і ми їх розіслали у відповідь дітям, які писали листи».
«Я побачив, що таке є в Нью-Йорку. І це було видовище. Ми це зробили зі школярами. Хто хотів – самі пошили шапочки і шарфики, діти вийшли на вулиці та площі… Дзвонили у дзвіночки, дарували цукерки і просто вітали перехожих. Вулицями розлилися радість і свято! І так уже 22 роки!»
«Парад Миколайчиків пережив різне: дві революції, мітинги і майдани. Був дощ, і ми під парасолями, був сніг, було холодно, не було постійного ведучого, бо я був на фронті, було весело… Було по-різному. Але був настрій. Настрій свята. І він є. Сьогодні на вулиці виходять Миколайчики – діти наших перших Миколайчиків».
«Цей святий – один із символів українства, у всіх храмах Закарпаття є ікона святого Миколая. Він пошанований у римо-католиків, у греко-католиків і православних. Він поєднує. Це свято є за теплої пори (у травні), і день святого відзначають у грудні. І всі цікаві події на Закарпатті тим чи іншим чином пов’язані з Миколаєм. Клуб історичної реконструкції “Орден святого Миколая” проводить фестиваль “Срібний Татош”. Замок Сент-Міклош (Святий Миколай) – туристична принада краю. Багато іншого. Ми любимо це свято. Та навіть літературні події так само: перейняли естафету фестивалю “Книжковий Миколай”, зробили “Книгу на Миколая”, вона триває 12-й рік та зараз ще триває і у форматі “Письменник за прилавком” – це потрібне дійство. І, так, це теж свято».
Малий дивиться на це гордо і з радістю. Миколайчику важкий мішок не муляє, йому йдеться, аби добрі справи творилися. І так і є. Парад Миколайчиків переріс у Парад Миколаїв. Люди в червоних із білим шапочках гуляють містом, фотографуються з перехожими, а потім приносять настрій добра в Ужгородську міську дитячу лікарню. Вони – про радість, про позитив.
«Ми заражуємо, так. Свої Паради Миколайчиків уже мають Мукачево і Перечин. Ми ж вирішили, що цьогоріч робитимемо те, що хочемо, і не підемо, куди запрошують, як-от на офіційні запалення ялинок, а лише зробимо свою прогулянку і відвідаємо Ужгородську дитячу лікарню з подарунками. І, звісно, ствердимо, що в Ужгород, на Закарпаття, в Україну прийшли свята».
Початком святкової історії став і сам Ужгородський Миколайчик. Його появі в Ужгороді передувала казка – легенда про те, як святий Миколай написав листа городянам із проханням допомагати малюку творити добрі справи. Миколайчик опікується благодійністю. І є першою з тепер уже 32 міні-скульптур, які стали туристичним символом Ужгорода.
Після появи малюка з мішком див на набережній на іншому березі Ужа з’явилася Свободка – найменший маячок у світі, і далі щосезону перелік міні-скульптур зростав: і на честь відомих персонажів, і вигаданих героїв, і символи історичних подій. Тепер це ціла мережа атракцій, і кожен турист тут має за необхідну справу відшукати маленькі скульптури з великою історією. Біля Миколайчика уже сьомий рік стартує й інша хороша справа: тут щонеділі збираються всі охочі піти на відкриті екскурсії, просвітницькі подорожі про історію, архітектуру, видатних людей і принади Ужгорода, які вже поширилися всім Закарпаттям.
Щороку до подій, які проходять «під егідою святого Миколая», додаються нові. Торік в Ужгороді уперше провели благодійний Фестиваль пряників, продовжили цьогоріч. А цього сезону започаткували і Похід Миколайчиків – вирушили шукати святковий настрій у гори – і знайшли. Певно, варто очікувати і нових подій зі святковим настроєм й енергією добра…
«Дєд Мароз вмер у 1991 році у зв’язку з розвалом СРСР. А от святий Миколай має велику силу. Тут, у нас – точно. Вважаймо його покровителем Закарпаття. Ми точно знаємо, що казка існує. Звісно, їй треба допомогти статися! Про що мріє Миколай? Про перемогу добра!»
…Ледь-ледь усміхнений Ужгородський Миколайчик, який ніби і малий, і водночас літній, міцно тримає свого мішка за плечами: там іще багато добрих справ і майбутніх чудес. Адже дива справді трапляються. А тим паче, якщо їх творити…
Текст: Алла Хаятова
Фото: Сергій Гудак
