Тіберій Шютів скеровує на шлях творчості покоління. Не лише як викладач аудіовізуального мистецтва та виробництва Академії культури і мистецтв Закарпатської облради, а й як художник фотограф-практик він активно формує підростаючу молодь, водночас постійно навчається і розвивається сам. Що надихає його у повсякденному житті і що він відчуває, коли перебуває із камерою і поза камерою?
– Хто вплинув на початок вашої кар’єри аудіовізуального мистецтва?
– Мій батько. Він був нагороджений угорським Срібним хрестом за заслуги за видатну роботу у збереженні та увічненні народних танцювальних традицій закарпатських угорців, а також є заслуженим працівником культури України. Все своє життя він присвятив збереженню та розвитку культури. Його приклад став для мене великим натхненням, і хоча мені пропонували багато можливостей виїхати за кордон, я залишився на Закарпатті й обрав той самий шлях, що й батько, хоча й у дещо іншій мистецькій сфері.
Після закінчення середньої школи № 10 ім. Дойко Габора в Ужгороді я навчався на інженерно-технічному факультеті Ужгородського національного університету. Згодом закінчив Київський університет культури за спеціальністю «аудіовізуальне мистецтво».
– Чому саме аудіовізуальне мистецтво?
– Рівно 20 років тому, коли всі ще знімали чудові моменти життя на плівку, моя мама привезла мені з Китаю цифрову камеру та фотоапарат. З того часу я все більше і більше занурювався в аудіовізуальний світ, з часом моя пристрасть до нього не згасла. Свої перші фотографії та відеороботи я зробив у школі, тому маю багато теплих спогадів про моїх дорогих однокласників. Пізніше всі важливі події знімав на відео. Але я радий, що вивчав інженерію, бо вважаю, що інженерія – це основа життя. На ній побудовано все, що нас оточує. Ці знання я використовую у своїй творчості. Аудіовізуальне мистецтво для мене не просто спосіб самовираження, а сфера, яка вимагає серйозних технічних, програмних і комп’ютерних навичок. Саме така багатогранність, складність робить цю професію дійсно привабливою для мене. До речі, спеціальність «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» відкрили три роки тому в Ужгороді, в Академії культури і мистецтв Закарпатської облради.Навчальна програма розроблена з урахуванням останніх тенденцій в аудіовізуальних мистецтвах, що дозволяє студентам отримати сучасну та конкурентоспроможну освіту в цій галузі, яка динамічно розвивається.
– Ви і викладач, і наставник. Як би ви описали свої стосунки зі студентами?
– Я є керівником навчальної групи студентів третього курсу аудіовізуального та сценічного мистецтва, а також арт-наставником студентів першого курсу з аудіовізуального мистецтва. Бути керівником групи – нелегка робота, оскільки вона має безпосередній вплив на особистісний розвиток студентів. Проте я ні на мить не шкодую, що прийняв це запрошення – навпаки, для мене це новий виклик і захоплююче випробування. Я також проводжу час зі своїми студентами за межами аудиторії: ми ходимо на театральні вистави, концерти, виставки і навіть п’ємо разом каву, щоб обговорити наші проекти. Ці події дуже надихають і мотивують не лише їх, але й мене.
Найголовніший меседж, який я хотів би їм передати – працювати над собою, вкладати енергію в свій розвиток, і яких би висот вони не досягли в житті, завжди залишатися ЛЮДЬМИ.
– Звідки ви черпаєте натхнення?
– Технології, фото- та відеозйомка, програмне забезпечення, медіа-технології, а також методи візуалізації, розвиваються з дивовижною швидкістю. Це постійна гонка, в якій важливо не відставати, опановувати нові навички самому і передавати їх своїм студентам.
Я не люблю залишатися позаду сучасних тенденцій, особливо зараз, з появою штучного інтелекту, коли швидкість змін та інновацій досягає безпрецедентних рівнів. Мене постійно надихає і мотивує цей виклик, адже наша професія цікава саме тим, що завжди є місце для вдосконалення.
Щодо самого викладання, то для мене справжня радість мати можливість ділитися своїми знаннями, що в кінцевому підсумку призводить до відчутних результатів. На парах часто з’являються цікаві формулювання та дотепні ідеї. Буває, скажу щось «розумне», а потім з посмішкою звертаюся до старости групи: «Ніно, запиши це!» Так із часом у мене накопичилася непогана колекція того, що я жартома називаю «розумні фразочки».
Тіберій Шютів. Розумні фразочки
- • Я завжди одягаюся на зйомку в чорне, бо помітними мають бути мої знімки.
• Мене тягне фотографувати, бо це хороший метод залишити слід у цьому житті (і свій слід, як фотографа, та слід тієї людини яку фотографую).
• Фотографія – це гра зі світлом. У цій грі світло завжди буде попереду, але саме це робить процес захопливим.
• Кожна фотографія – це портрет не лише того, хто на знімку, але й того, хто стоїть за камерою.
• Світло малює, камера фіксує, але справжній художник – це вміння керувати ними та наша уява.
• Я створюю монохромні фотографії, тому що для того, щоб передати твою красу, мені достатньо лише поєднання двох кольорів. Усі інші – зайві.
• Фокус у фотографії – це як концентрація в житті: саме він дозволяє побачити головне серед хаосу деталей.
• Композиція – це як ритм у танці: вона задає рух кадру, навіть якщо зображення нерухоме.
– Якби ми могли зазирнути у ваше повсякденне життя, що б ми побачили? Як проходить звичайний день у житті Тіберія Шютіва?
– Звичайний день повністю обертається навколо Академії. Викладання, документування культурних і мистецьких подій, конференцій, виставок та інших заходів – усе це частина мого щоденного розпорядку. Протягом дня я відбираю та редагую фотографії, які потім публікую в онлайн-просторі. Для мене творча робота ніколи не припиняється: фотожурналістика, відеозйомки, плакати – все це займає багато часу. І так щодня, адже життя в Академії дуже насичене і багате на події. Я щиро запрошую всіх бажаючих приєднатися до нас – цьогорічний набір розпочинається у березні.
– Якими досягненнями ви найбільше пишаєтеся?
– Найбільше я пишаюся власною колекцією старої фото- та відеотехніки, яка зберігається в Академії в кабінеті, де я проводжу заняття. Це не просто колекція, а частина історії, яка надихає мене і моїх студентів. Я також пишаюся своїми викладацькими досягненнями.
Успіхи та творчі досягнення моїх студентів надихають мене робити більше для їхнього розвитку та для розвитку аудіовізуального мистецтва загалом.
Їхній прогрес і досягнення – моя найбільша нагорода.
– Ваше хобі – фотографія. Розкажіть нам трохи про нього! Що ви шукаєте в хорошому портреті або знімку?
– Для мене фотографія – це більше, ніж хобі, тепер це моє життя і моя робота, яка не тільки забезпечує мене засобами до існування, але й приносить мені справжнє задоволення. Коли твоя пристрасть стає твоїм покликанням, вона перетворюється на унікальне джерело натхнення. У портретній фотографії я завжди прагну створити унікальний образ для кожної людини. Студійна фотографія, особливо на білому фоні, мене не приваблює – вона занадто проста і передбачувана, занадто «популістська», так би мовити.
Я віддаю перевагу роботі в умовах, де немає можливості втручатися в процес.
Ситуації, які вимагають від мене адаптації до подій, дозволяють мені максимально розкрити свої навички та творчий підхід. Найцікавіше – долати труднощі: як знаходити творчі рішення, коли обставини здаються майже неможливими, як досягати результатів, гідних фотографії? Це справжній драйв у моїй роботі.
– Що б ви порадили молодим людям, які зараз прагнуть заглибитися в аудіовізуальне мистецтво?
– Перш за все, тренуйте своє бачення, збагачуйте свій світогляд! Звертайте увагу на навколишній світ, шукайте цікаві деталі, вивчайте гру світла й тіні. Аудіовізуальне мистецтво – це як мова, що складається з елементів реальності, таких як літери, слова та речення, які разом утворюють єдиний твір. Як і в мові, кожен елемент аудіовізуального мистецтва має своє значення, і лише правильне поєднання елементів може створити глибокі та незабутні твори. Тому, як і при вивченні мови, майбутні фахівці повинні навчитися «говорити» цією мовою. Тільки так вони зможуть досягти рівня, який дозволить їхньому мистецтву з часом стати повноцінною книгою, сповненою емоцій та вражень. А якщо серйозно, пам’ятайте: якщо щось не вийшло з першого разу, це не означає, що вийде вдруге!
– Ми зустрілися за кавою. Якби у вас була можливість поспілкуватися за кавою з будь-яким фотомитцем, живим чи померлим, кого б ви обрали і чому?
– Чесно кажучи, я б обрав Енні Лейбовіц. Її роботи та підхід до фотографії не потребують пояснень. На щастя, вона ще жива, тож у мене є шанс здійснити цю мрію. Розмова з нею, безумовно, була б дуже надихаючою. Але, звичайно, серед запрошених були б і Річард Аведон, Вів’єн Маєр, Сара Мун та ін.
Ріта Шімон