Надійний, уважний, компетентний. Багатозадачний, зове передати неминучі цінності своїм дітям та учням у житті. Його турбує недбала поведінка, нетерпимий до несправедливості. Легко прощає, не напористий. Хоча і не показує цього, але часто відчуває невпевненість у собі. Іштван Годнодь, доцент кафедри біології та хімії Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, архідиякон реформатської єпархії Берегова – гість рубрики «Крізь замкову щілину» Kárpáti Igaz Szó.
– У чому полягає ваша точність?
– Мені дуже важко терпіти неохайність, когось, хто навмисно просто «кидає щось на вітер». Часто мене це так дратує, що я краще зроблю це сам. Звісно, я не можу так поводитися зі своїми учнями, тому намагаюся привчати їх до акуратності й розвивати цю якість. Я можу зрозуміти, якщо комусь не вдається виконати завдання так, як я цього очікую, але якщо він не намагався, якщо не доклав зусиль, щоб зробити це добре, то це мене дратує.
– На що ви можете ображатися?
– Я не люблю неповагу і несправедливість. Мені подобаються прості рішення, засновані на фактах, і я не люблю, коли хтось кричить без потреби або ускладнює ситуацію.
– Як ви прийшли до викладання та досліджень?
– У 2003 році, коли я закінчила школу, за рекомендацією батьків вступив на навчання до інституту в Берегові. На той час я не планував ставати вчителем. Але з часом навчання змусило мене полюбити педагогіку. 2007 року я закінчив інститут і одразу ж почав шукати роботу. Я вже пройшов співбесіди в кількох середніх школах, коли до мене звернулася моя колишня викладачка Ержебет Когут і сказала, що оскільки факультет природничих наук і математики був розділений на кілька підрозділів, є можливість працювати лаборантом на новоствореному факультеті біології. Я зрадів, що Господь так розпорядився. Я потрапив у середовище, що надихало, і відтоді це було майже само собою зрозуміло, що я повинен продовжувати кар’єру в науці.
– Щоб дійти до цього, потрібно багато енергії.
– Дійсно, багато праці та зусиль привели мене до цього моменту. Я почав працювати лаборантом, а згодом почав відвідувати заняття. Вступив до Тернопільського університету, отримав ступінь магістра географії, а потім, у 2016 році, отримав ступінь біолога в інституті. У той час я одночасно працював і навчався в магістратурі з біології та в аспірантурі з ландшафту та клімату в Дебреценському університеті. Мені потрібно було скласти мовний іспит, я писав докторську, захищав дисертацію…
– А потім з’явилася сім’я…
– Я одружився в 2012 році, а в 2013 році у нас народився перший син, Іштван, а в 2015 році другий, Матвій. Так що все прискорилося, але, озираючись назад, я б не зробив це по-іншому. Ми з дружиною живемо в Яношах, у будинку моїх батьків. Крістіна народилася в Гаті. Вчилася на вчителя спочатку в Мукачеві, а потім в інституті. Була молодшою вчителькою в середній школі ім. Ковача Вільмоша в Гаті, звідти пішла в декретну відпустку, потім працювала в дитячому садку в Яношах, а зараз є молодшою вчителькою і заступницею директора в гімназії ім. Анни Горват у Берегові.
– Нещодавно ви отримали звання доцента. Чого ще хотіли б досягти?
– У 2021 році я захистив докторську дисертацію, після чого вона була визнана в Україні, і тепер я маю можливість отримати вчене звання тут. Коли я збирався писати дисертацію, то думав, що просто закінчу її і все… Та, як виявилося, так не буває. Інститут також очікує від нас професійного розвитку, а, з іншого боку, я люблю це робити, я завжди щось роблю. Мене ніколи не доводилося підштовхувати до самовдосконалення. Тож дослідження є постійними, вони залишатимуться постійними і, хто знає, можливо, я навіть подам заявку на професорську посаду пізніше. Наразі я більше займаюся дослідженнями екології та клімату Закарпаття. Також працюю над якістю підземних вод, зокрема питних. У рамках цієї роботи я та мої колеги досліджуємо рівень концентрації так званих нітрат-іонів.
– Що вже відомо про якість питної води на Закарпатті?
– Ситуація з нітратами не дуже добра, у кількох громадах концентрація нітратів у питній воді перевищує допустиму норму. Однією з причин цього є те, що тут, на Карпатській рівнині, у багатьох населених пунктах питну воду все ще отримують з традиційних викопаних і пробурених колодязів, які живляться з ґрунтових вод або з ґрунтових вод, що залягають відносно близько до поверхні. Однак у більшості населених пунктів відсутня центральна каналізаційна мережа або очисні споруди, і багато забруднюючих речовин з побутових стічних вод можуть потрапляти в підземні води і накопичуватися там, де вони можуть залишатися протягом тривалого часу. Азотні добрива, що розкидаються на орних землях, також можуть вимиватися в ґрунтові та поверхневі води, а отже, накопичувати нітрати. Оскільки нітрати є важливою поживною речовиною для рослин, вони рідко накопичуються у поверхневих водах, тобто в річках і озерах протягом тривалого періоду часу, оскільки швидко використовуються водними рослинами. Єдине, що ми можемо побачити з цього, а також з того, що нітратів у воді стає більше, це те, що наші колись чисті озера та річки все більше заростають водними рослинами. Отже, нітрати в навколишньому середовищі не є шкідливим токсином, але питна вода з високим вмістом нітратів, особливо для немовлят, становить небезпеку для здоров’я.
– Окрім викладання та досліджень, ви також маєте інші обов’язки. Розкажіть про це.
– Я насамперед викладач інституту, викладаю захист довкілля, охорону природи, екологію та основи наукових досліджень, а також виконую адміністративні завдання на нашому факультеті. Також маю хобі – дуже люблю грати на фортепіано. З 2014 року я також є пресвітером і доглядачем громади. І вже два роки є членом угорської фракції Берегівської районної ради.
– Як віра увійшла у ваше життя?
– Я виріс у релігійній родині, мої батьки і бабуся були дуже добрим прикладом, але найбільшу мотивацію шукати Господа дав мій дядько. У родині було кілька дзвонарів і пресвітерів, але цього явно недостатньо для того, щоб жити вірним життям і віддати своє життя Богу. Ця рішучість зародилася в мені в підлітковому віці, поступово. Кілька важких життєвих подій, таких як втрата племінника, наблизили мене до Бога. У своєму житті я відчуваю, що Бог має до мене особливе провидіння. У мене була дитяча хвороба, від якої Він мене зцілив і дав багато дарів, за які я дуже вдячний.
– Що б ви хотіли передати своїм дітям та студентам?
– Безумовно, я хочу передати цінності. А для мене справжніми цінностями є духовні речі. Тому я завжди кажу так: я не прагну залишити своїм дітям будинок, очевидно, що це важливо, кожен намагається піклуватися про своїх дітей тут, на землі, але я хочу передати цінності, які є вічними. Що я знайшов у своєму житті, так це те, що коли я опинявся у важкій ситуації, то не матеріальні блага допомагали мені її пережити, а Божа благодать. Саме тому я хотів би передати молодим людям, щоб вони теж, коли з чимось стикаються, перш за все просили у Творця поради, керівництва і напряму і наважувалися довіритися Йому.
– Окрім Божого заохочення, що додає вам сили, коли ви зневірюєтеся?
– Моя дружина. Я люблю з нею все обговорити. Якщо я хочу підняти собі настрій, я впевнений, що вона мені в цьому допоможе, так само як і хлопці. Вони – промінчик світла в моєму житті. Але вся моя сім’я така. Коли я їх бачу, немає ніякого смутку. Іноді це навіть допомагає сісти і пограти на піаніно.
– Якби у вас було більше часу, яким хобі ви б надали перевагу?
– Риболовля і футбол. Моїм синам вони подобаються все більше і більше, і я шкодую, що ми маємо мало часу, щоб провести його разом.
– Що вас найбільше турбує?
– Очевидно, що у зв’язку з воєнною ситуацією, я маю багато думок в голові… Зараз це, в основному, майбутнє. Окрім довіри до Божої благодаті, маю багато запитань: яке життя чекає на нас тут, на Закарпатті? Чи відчуваємо ми наслідки еміграції, демографічної кризи, чи будуть хрещення в церквах, чи будуть у нас студенти в інституті, чи піде моя дружина й надалі працювати в перший клас? Де будуть мої сини? Чи буде ще мобілізація, до якої вони доростуть?
– Девіз, улюблене місце з Писання?
– Мало хто може так подумати, але я часто буваю безстрашним. Саме тоді я нагадую собі про те, що написано в книзі Ісуса Навина: «Я наказав тобі бути сильним і мужнім. Не бійся і не лякайся, бо Господь, Бог твій, з тобою, куди б ти не пішов». Це не раз допомагало мені долати страхи. І мій девіз також пов’язаний з моєю вірою: «Я живу благодаттю».
– Чого вам може не вистачати у вашому дні?
– Я не п’ю каву, вранці її замінює гарячий чай. Не можу пропустити читання Біблії протягом дня. Часто, коли я рано приходжу до коледжу, я відпочиваю півгодини. Я помітив, що якщо цього немає в моєму розпорядку дня, то через деякий час я починаю «розвалюватися». І, звичайно, я не можу пропустити ранковий поцілунок на прощання з дружиною, тому що якщо я пропущу його через поспіх, я можу бути сварливим у той день.
Ріта Шімон
