Відповідальна, віддана, точна і охайна у своїй роботі. Сенс життя – її родина. Вже в дитинстві вирішила, ким хоче стати у дорослому житті. І про своє рішення не пожалкувала, переконана, що знайшла своє місце під небом. Гостем нашої рубрики «За кулісами» стала вчителька молодших класів ЗОШ с. Паладь-Комарівці Емеше Ґерек-Пеняк.
– Ви ще в дитинстві вирішили стати вчителькою.
– Наразі викладаю в початковий класах, однак свою педагогічну кар’єру починала в іншій галузі. У 2010 році здобула вищу освіту на факультеті угорської філології Ужгородського національного університету. На жаль, я знайти роботу за фахом мені не вдалося. Тож у пошуках роботи я натрапила на вакансію вчителя молодших класів у Галоцькому навчально-виховному комплексі. Я й скористався можливістю, і в тому ж році вступила до Педагогічного коледжу Мукачівського державного університету, де здобула фах «вчитель початкових класів». Робота з дітьми завжди була близька мені, тому знайти спільну мову з малечою труднощів не викликало. У Галочі пропрацював п’ять років, а з 2015 року свою вчительську діяльність продовжила у своєму рідному селі – у Паладь Комарівцях.
– Що мотивувало Вас у виборі професії?
– У першу чергу любов до вчителювання привили мої вчителі початкових класів, котрі з навчали та виховували нас з посиленим ентузіазмом та відданістю. Крім того, моя мама за фахом вихователька дитячого садка. Я бачила, як вона любить дітей і з якою легкістю та задоволенням виконує свою роботу. Завжди залюбки слухала веселі історії, які розповідала мама за сімейними посиденьками. Зібравши все докупи, я й обрала собі професію.
– Як вважаєте, чи змінилися діти за останні роки?
– Будні особливо захоплюючі, адже нудно з дітьми ніколи буває. Вони дуже активні, люблячі, чуйні. З погляду зміни поведінки дітей, варто відзначити, що сьогоднішнє покоління народжуються більш жвавими. З професійної точки зору вважаю це позитивним, оскільки вони стали більш відкритими у плані зацікавленості до нових ідей, підходів тощо.
– Із запровадженням сучасних технологій чи не відійшли «нудні» предмети на задній план?
– Гадаю, це залежить від виховання. Розпорядок дня, складений батьками, та правильний розподіл часу значно впливають на формування інтересів дітей. Важливо знайти поміркованість та золоту середину між виконанням шкільних завдань та використанням сучасних технологій.
– Крім школярів, Вашими учнями були і дорослі…
– У студентські роки та після здобуття диплому кілька років поспіль, крім шкільного вчителювання, викладала україномовним дорослим угорську мову як іноземну. Варто відзначити, що набагато працювати з дітьми простіше, аніж зі зрілими особистостями, з молодшими легше знайти контакт, до того ж малеча більш працьовита.
– Чи берете участь у громадському житті села?
– Так. Протягом трьох років очолюю осередок Демократичної спілки угорців України в Паладь-Комарівцях. Із великим задоволенням виконую покладені на мене обов’язки.
− Кілька слів про сім’ю…
– Зі своїм чоловіком познайомилася десять років тому, одружилися влітку 2012 року. Через три роки у нас народилася донечка Фанні. Вона дуже рішуча, жвава дитина, відкрита до знайомства.
– Чи добре розбираєтеся в людях?
– Моя відповідь однозначна: ні. Одним із моїх найбільших недоліків вважаю свою легковірність. З роками до мене прийшло усвідомлення того, що я наївна. Спершу я помічаю добродушність у всіх, хто трапляється на моєму шляху, погані риси характеру помічати просто не вмію. У мені укоренилася думка про те, що якщо не наважуюся зробити зло іншим, то й вони мені не вчинять. Через це часто розчаровуюся в людях. У таких випадках мій чоловік повертає мене до реальності.
− Чи вважаєте себе людиною, котра з будь-якого приводу непокоїться?
− Так, я така. Перед вирішенням будь-яких справ чи втіленням якогось задуму я принаймні за два дні детально вивчаю ту чи іншу проблему, занотовую подію в календар, готую кілька варіантів її втілення.
– Чи поєднується ця риса характеру з максималізмом?
– Мені подобається робити все якомога краще, аби результат був максимально задовільним. На жаль, це не завжди вдається, але я прагну цього щомиті.
− Чи буває, що відкладаєте справи на потім?
− Ні, якраз навпаки. Одразу приступаю до виконання покладених на мене обов’язків. Намагаюся якомога швидше, але якісно зробити ту чи іншу роботу. Не люблю накопичувати справи.
− Ви як педагог вибачаєте?
− Певною мірою – так.
– У Вас багато друзів?
– Так, але між другом і справжнім другом є велика різниця. Останніх мало, але правду кажуть: достатньо мати одного справжнього друга, ніж сто лицемірних.
− Наскільки дотримуєтеся моди?
− Переважно я полюбляю консервативний стиль одягу, підбираю вбрання під власний смак.
− Чи є у Вас життєве кредо?
− Процитую речення з мого улюбленого роману «Раби Господа»: «Своє серце Бог сховав, щоб його ніхто не побачив». Вважаю, що потрібно виговорювати все, що відчуваємо, а якщо на це немає змоги, краще промовчімо.
− Чим Вас можна розлютити?
− Дурістю. Якщо я не компетентна в якомусь питанні, я це визнаю. Однак не всі так роблять і, як результат, людина береться за те, що насправді виконати не може.
− Чи чуйна Ви людина?
− Так. На святі першого дзвоника, на виступі дітей у дитсадку чи навіть під час перегляду фільмів можу пустити сльозу.
− Чим займаєтеся у вільний час?
– Зі своєю маленькою донькою. Весь свій вільний час присвячую своїй родині. Ми багато граємо, і намагаємося відтворити малюнки та фігурки з пластиліну, виготовлені в дитячому садку. Крім того, люблю читати і готувати. Однак випічкою займається.
– Чи займаєтеся Ви спортом?
– Цей вид діяльності мені не близький.
− Ви вважаєте себе жайворонком чи совою?
− Совою. Хатніми справами займаюся переважно ввечері. Ранки починаються тяжко.
– Чотири покоління живуть під одним дахом. У наші дні це рідкість.
– Так, разом із бабусею, моїми батьками та нашою маленькою донькою живемо у родинному будинку. Питання переїзду для мене навіть не стояло, адже я єдина дитина у своїх батьків. Ми звикли до темпу, темпераменту один одного. Дуже ціную допомогу своїх близьких, оскільки завжди можу розраховувати на них. Вони допомагають у вихованні дитини та вирішують будь-які проблеми, які можуть виникнути.
– Чи дотримуєтесь традицій?
– Недільний обід намагаємося провести у родинною колі. Звичайно, ми також відроджуємо різдвяні та великодні звичаї.
Іветта Чуга
