Рішучий, точний і надійний. Завдяки своїй готовності допомогти, він часто ставить інтереси інших вище за свої. Він важко сприймає, коли обставини змінюють його плани, не любить чекати. Він намагається вести зразкове життя, яке подобається Богу, а також виховує і навчає цьому дітей. Шандор Геро – гість рубрики Kárpáti Igaz Szó “Крізь замкову шпаринку”, директор колегії і вчитель біології греко-католицького ліцею імені Шандора Штойки в Карачині.
– Як ви стали вчителем?
– Священицька професія мене зацікавила ще в дитинстві. Будучи реформатом із Косина, я був прийнятий до греко-католицького ліцею у 2008 році. Я дотримувався свого бачення до останнього року середньої школи, я вже отримав рекомендацію єпископа для навчання в Шарошпоток (Угорщина), але в останньому році я мав чудового вчителя біології Іштвана Добшу, який так закохав мене в предмет, що я передумав. Окрім біології, я також вивчав географію у Закарпатському угорському коледжі ім. Ференца Ракоці ІІ. Я вчився два роки паралельно, денна форма, потім вийшов накаааз, що заборонено здобувати дві спеціальності одночасно. Біологію я продовжив вивчати на денній формі, географію – на заочній, але я останню в підсумку занедбав. Якийсь час я думав, що пізніше закінчу географію, але вже відпустив цю думку… Тим більше, що я вже працював у четвертому класі, я подався вихователем дитячого садка в гімназію в Карачин. Потім, з наступного навчального року, я отримував ще й уроки біології. А у 2019 році мене призначили директором гуртожитку.
— Тоді ви назавжди кинули теологію?
– Можливо також, що в молодості я неправильно витлумачив волю Доброго Господа, і він не просив мене бути душпастирем, а лише допомагати людям, слухати їх, показувати напрям. Я відчуваю, що я зараз у хорошому місці. Я також проводжу вечірню молитву в ліцеї, спілкуюся з молоддю, навіть роздаю їм інформацію щодо статевого виховання, підтримую. Я себе реалізував, це теж важливо для мене.
– Як ви можете організувати свої завдання?
– Іноді мені здається, що мене розриває на три сторони, і я не можу виконувати жодну роботу на 100 відсотків, від чого мені погано. Але я намагаюся робити все, що в моїх силах, і приділяти достатньо енергії кожному зі своїх завдань. Люблю працювати наперед, все планувати, розподіляти свій час. Якщо все йде за планом, проблем зазвичай немає. На щастя, наша директорка саме така, тому з нею легко працювати. З іншого боку, це готує вас, коли станеться щось несподіване, і вам доведеться щось змінити та реорганізувати. Якщо я сам вирішую щось змінити, я більш гнучкий, але якщо ситуація змушує мене, мені важко адаптуватися.
– Що найбільше покращилося за останні п’ять років?
– На початку курсу я все ще думав, що строгість – це не вихід. Тоді я зрозумів, що якщо я надто розслаблено ставлюсь до навчання, учні ставляться до мене не як до вчителя, а як до свого друга. Тому я дуже змінився в цьому, став більш рішучим і суворим, дізнався багато нового про те, як поводитися в тих чи інших ситуаціях. Позитивним я вважаю те, що випускники сказали, що я добре оцінював ситуації, коли треба було підвищувати голос, я це робив, але коли потрібно було бути добрим до них, я теж це міг. Приємно, коли діти потім розуміють, що ми все робимо для них і хочемо лише добра.
– Що вважаєте найважливішим у своїй роботі?
– Подати приклад. І не тільки в ліцеї, а й удома. Я людина, я не можу виправдати всі очікування, часто навіть свої власні, але я намагаюся робити все можливе. Я чекаю від інших лише того, що роблю сам.
— Який ви в повсякденні?
– Я суворо дотримуюся свого розпорядку дня, прошу про це й дружину. Я завжди прокидаюся голодним, тому сніданок обов’язковий. Я п’ю каву, чищу зуби, і все це має відбуватися швидко, ніби я кудись поспішаю… Коли я на роботі, я називаю час, який там проводжу, гомеостазом ліцею. У біології під цим розуміють сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують сталість внутрішнього стану організму. А для мене, що в ліцеї все йде за графіком, хвилина за хвилиною. І цей процес справді не варто порушувати, бо якщо це станеться, то вся система перевернеться, «зайде хвороба». Тому я намагаюся зберегти спокій повсякденного життя, дотримуючись звичного розпорядку з дітьми.
— Ви одержимі порядком?
– Так, але це не проблема вдома, тому що моя дружина більш одержима. Наша донечка теж уже вчиться цьому.
— Розкажіть мені про свою родину.
– Ми з дружиною познайомилися в коледжі, десять років тому. Наше весілля було в 2018 році, 18 серпня. Наша дівчинка народилася в 2021 році. Ми живемо в мирі та щасті, ми багато спілкуємося, в основному завдяки Катіці, вона «менеджер по стосунках». Вона не дозволяє мені бути задоволеною собою, вона дбає про те, щоб ми були емоційно врівноваженими.
– А як щодо гумору?
– Це моя кров. З домішкою сарказму. Моя дружина родом з Виноградова, двомовна. Я часто жартую з нею, коли вона неправильно вживає якесь слово. І я не можу перестати вигадувати каламбури та жарти. Я також розповідаю їх дітям у класі, щоб трохи розважити їх.
– Як ви ставитеся до цього?
— Хороший нічний сон завжди заспокоює мене. Але насправді я люблю метушню, саморобку, садівництво, тому мені подобається обрізати дерева, лагодити речі в будинку. У цьому плані я вже трохи старий. Спонтанність – це зовсім не моє.
– Що вас може роздратувати?
— Я нетерплячий. Зазвичай я готовий за півгодини до відправлення, потім дратуюся, якщо доводиться когось чекати. У школі мене також дратує, якщо хтось повільний або ледачий. Але, мабуть, найкращий спосіб вийти з себе– це коли хтось повільно їсть (сміється – ред.).
— Уникає конфліктів?
– З дітьми я дію більш жорстко і втягуюсь у конфлікт, з дорослими ситуація інша. Банка у них вже повна, нової води все одно не наллєш, тому шансів змінити чиюсь думку дуже мало, тому я навіть не буду вдаватися в суперечки. Слава Богу, нам це навіть не потрібно на роботі, тому що у нас дійсно хороший колектив, ми розуміємо один одного.
– Улюблена приказка?
– Якщо ти не йдеш своїм шляхом, тобі потрібен чужий. Я намагаюся пам’ятати про це, щоб здійснити власні мрії та жити так, щоб я був щасливим.
— Про що мрієте?
– Я хочу багато чого, але більшість потребує спокою.
Ріта Шімон
Kárpáti Igaz Szó
