Чи знаєте ви, що для приготування одного літра палинки необхідно 7-10 кілограмів фруктів? Що в Україні треба отримати понад 30 різних дозволів, аби офіційно випускати цей напій та реалізовувати його? Що за пляшку палинки потрібно заплатити близько 70 гривень податків? Журналісти нашого видання намагалися дослідити, як на Закарпатті народилася торгова марка «Палиночка» і як виготовляється єдина, офіційно дозволена в Україні така горілка.
У Минаї поблизу Ужгорода домовилися зустрітись із директором ТзОВ «Агрофруктсервіс» Віктором Феєром – керівником підприємства, що є власником ТМ «Палиночка» та «Першої Закарпатської палинчарні». Вилізши з автомобіля, одразу відчуваємо навколо специфічний солодкуватий фруктовий запах. Набираю номер телефона керівника, але той не відповідає. Тому йдемо за запахом. Добираємось до адмінбудівлі, але нам повідомляють: «Директора у кабінеті не має, але він десь тут на території.» Одна із працівниць люб’язно погодилась провести нас до виробничих цехів, де й застали керівника – він саме допомагав завантажувати обладнання грушами.
На багато що сподівався, але щоб директор одного із провідних підприємств краю не цурався ручної роботи – такого не чекав.
У цьому немає нічого незрозумілого, – відреагував Віктор Феєр, мабуть, побачивши моє здивування. – Коли потрібні додаткові робочі руки, на мене завжди можна розраховувати. Вчора ввечері отримали груші від одного з постачальників. Зачекали, поки «товар» трохи «відігріється», бо ночі вже досить холодні, а «студену» сировину не можна закладати в апарати – вона загальмує увесь процес.
Довідався, що мийку і дробилку обслуговує син Феєра – чи не єдиний в Україні фахівець у даній справі.
Засновник фірми взявся за палинковаріння після багаторічної чиновницької та політичної діяльності. Зізнався, що народився в іршавському Арданові – неофіційної столиці самогоноваріння в Закарпатті. Тут досить сприятливий клімат для вирощування різних фруктів. Ростила малого Віктора бабуся, біля якої вже 6-річним мав змогу заглянути в «пекельну кухню» виготовлення даного напою. Тоді найбільше подобалося плескатися у великій діжці з охолодженою після варки дощовою водою, з якої забезпечували необхідний пар для дистиляторів. Тоді вперше на собі відчув, що таке велнес-оздоровлення.
Коли бабуся померла, залишила внукові понад 600 літрів виготовленої з різних сортів фруктів палинки. Саме з її очищення й розпочався інтерес чоловіка до цієї сфери.
За словами директора, вже в той час було серйозним викликом розпізнати, з яких фруктів і коли зварили напій. Швидко дійшов до того, що вже готову продукцію не можна очищувати, поліпшувати. Таким чиноим шляхом експериментів виготовлення палинки перетворилось у своєрідне хобі.
Вимоги до сировини, яку використовують при цьому, такі суворі, що з неї відбирають зразки і перевіряють у спеціально обладнаній лабораторії. Важливий ступінь дозрівання фруктів, адже їх цукристість – основа алкогольного бродіння. Лише в дозрілих плодах міститься необхідна кількість ароматів, які надають напою відповідний вишуканий смак. Тому фрукти старанно перебирають, миють, зі слив, абрикосів, черешні кісточки видаляють, а яблучні сорти подрібнюють. Після цього маса потрапляє у тисячолітрові чани для бродіння, куди додають закуплені спеціально з цією метою дріжді. Потім брагу звідси перевантажують через герметично закрите обладнання в сусіднє приміщення, де знаходиться основне устаткування.
Тут саме обробляється палинка з суміші фруктів, – пояснює Віктор Феєр. – Судячи із запаху, готується напій із груш та яблук.
При виході палинка має 74-76 градусів, це засвідчує відповідний вимірювач.
Для того, щоб отримати якісну продукцію, обладнання закупили від відомої чеської фірми Kovodal Janca, – продовжує керівник. – Навчання і стажування наші працівники проходили у Словаччині та Угорщині. Сусіди допомагали нам не лише підвищувати кваліфікацію, а й були присутні і спостерігали за випробувальним запуском виробництва. Було не просто також спонукати до співпраці чеських фахівців, бо Україна не має хорошої репутації за кордоном.
Зрештою, після серйозних зусиль, під посольські та консульскі, а також міністерські гарантії вдалося підписати угоду на постачання обладнання. Для порівнняння, фірма приймає замовлення на три роки вперед, такий великий попит на її устаткування. Завдяки останньому в «Агрофруктсервісі» використовують найсучаснішу технологію, до того ж найекономну.
Якщо говорити про чеські апарати мовою автомобіліста, – влучно характеризує їх Віктор Феєр, – то вони мали б марку не нижче Мерседеса.
На підприємстві намагаються застосовувати безвідходне виробництво: кісточки спалюють, залишки від браги зливають у підземні ємкості, звідкіля їх вивозять на земельні ділянки і здобрюють ними грунт.
Згідно з угодою зі знаною фірмою «Угорське посольство палинки», фахівці останньої протестували виробництво ужгородців і навчили трудівників товариства усім тонкощам виготовлення високоякісного напою. Відповідну сировину теж згідно з підписаними договорами «Агрофруктсервіс» отримує від місцевих фермерських господарств та садоводів.
Згідно з наданими експертними висновками фірми «Угорське посольство палинки», використовувана закарпатцями технологія і процес виготовлення продукту відповідають усім правовим вимогам угорського палинковаріння. Навіть в самій Угорщині не багато таких підприємств.
Завдяки введенню в 2018 році в Україні нових правил виготовлення фруктових алкогольних напоїв, стало можливим, щоб цим займався і малий та середній бізнес. Однак, виробництво спирту залишилося в монополії держави. А це значить, що, приміром, віскі поки що ті виготовляти не можуть. У товаристві вже експериментують із виробництвом фруктового бренді, у дубових бочках 9 місяців зберігається відповідна брага. Проте до розливу вона потрапить лише десь через рік.
Якщо буде попит, випускатимуть і напої кількарічної витримки.
Сьогодні «Палинчарня» дає на ринок 10 видів напоїв – з яблук, слив, груш, черешні, винограду, айви, малини, ожини і змішаних фруктів. Згідно з укладеними угодами, підприємство може використовувати лише сировину, вирощену в регіоні. А це значить, що експериментувати, скажімо, з бананами, ананасами чи мандаринами не дозволяється. Нинішнього року спробували варити паленку з суниці. Закони тут досить суворі й зв’язують руки виробникам.
Запровадження нової продукції триває 3-5 місяців.
Адже необхідно подати на розгляд галузевого міністерства документацію основного технологічного циклу, здійснити експериментальне варіння, його результати має завірити фахова комісія і лише після цього можна запускати напій у серійне виробництво. А все це потребує чимало фінансових вкладень і значної роботи. Угорські закони в цьому відношенні набагато простіші: маючи ліцензію в кишені, можеш експериментувати з чим забажаєш.
Практично сьогодні без відома влади і до вбиральні не сходиш, – глузливо зазначає Віктор Феєр. – Щоб захистити свої інтереси, створили Об’єднання паленковарильників Закарпаття, головою якого обрали мене. Ми вже внесли низку пропозицій парламентаріям від області.
Серед інших, хотіли б варити палинку з пива. У регіоні нині працює кілька десятків пивоварень, але їх продукція недовготривала, за короткий час вона псується. Під час експериментальних варок з пива вийшла хороша палинка.
Надалі хотіли б, щоб нас не прирівнювали до великих виробників цього напою. Бо згідно з чинним законодавством, вартість однієї ліцензії – 500 тисяч гривень. Отож, платимо стільки ж, як великий горілчаний завод, який щорічно розливає більше мільйонів пляшок. Не можна брати під один капелюх також сировину із збіжжя та фруктів, це сильно зв’язує нам руки.
На жаль, часом палинковаріння прирівнюють до спиртзаводів. На думку керівника товариства, на Закарпатті могли б успішно діяти 20-25 підприємств з виготовлення палинки, якби не було ускладнень з отриманням дозвільних паперів. Хоча здорова конкуренція могла б значно підвищити рівень та ефективність галузі, Всі ці першкоди штовхають людей до незаконного варіння даного напою.
На отримання передбачених 33 дозволів іде 2,5 роки, тобто процес від закладання основ підприємства до першої краплі палинки триває 31 місяць.
На підприємстві вивчають також яксіть подібної продукції інших виробників. На жаль, низькопробна шкодить репутації даного напою. Скажімо, нещодавно представники «Агрофруктсервісу» були на одній з виставок у Києві.
З 10 осіб 9 тут не знали, що таке палинка, прирівнюючи її до російського самогону.
Товариство має власну лабораторію, де систематично перевіряє якість продукції.
Саме її молода керівниця – мій найбільший головний біль, – жартує Віктор Феєр. – Поки не було лабораторії, гадав, що виготовляємо виключно витончену палинку. Проте жінка довела, що працювати ще є над чим.
Щороку на підприємстві виготовляють 100-160 тисяч пляшок палинки.
Високі також податки на продукцію: в середньому, за одну пляшку платять 70 гривнів різних зборів.
На запитання, яка палинка йому найбільше до вподоби, директор, не задумовуючись, відповідає – яблунева, хоча більшість віддає перевагу абрикосівці чи напою з айви.
Сьогодні в «Агрофруктсервісі» триває підготовка до відкриття сучасного дегустаційного залу, де б могли приймати туристичні групи навіть у складі 50-60 осіб.
У перспективі хотіли б вийти на ринок із продукцією, виготовленою з ягід ялівцю, та палинкою типу італійської граппи, що виробляється з віджимок винограду.
Віктор Феєр зізнається, що мають серйозні плани на майбутнє, реалізація яких ще чекає на себе. Отож, мабуть, ми ще почуємо про «Палиночку», яка, напевно, спробує підкорити не лише вітчизняний, а й зарубіжний ринок.
Сабов Шандор
