Пряма, доброзичлива, завжди в гарному настрої людина. Не любить конфліктів, іноді схильний до переосмислення. Прагне до пунктуальності й очікує того ж від інших. Робить те, чим завжди хотів займатися. Пріоритетами для нього є традиції та музична освіта. Гергей Торма, вчитель музики та кантор – гість рубрики “Крізь замкову шпарину” видання Kárpáti Igaz Szó
– Ви змалку хотіли бути музикантом?
– Наш родинний будинок стоїть навпроти музичної школи у Малій Доброні. Одного разу шкільний вчитель фортепіано взяв мене з собою до школи, щоб перевірити, чи маю я слух. Мені тоді було сім років. Я провчився в школі вісім років, і за цей час я настільки захопився музикою, що стало зрозуміло, що це саме той курс, яким я буду займатися. Певний час я також хотів стати шеф-кухарем, бо люблю готувати, але обрав музику. Після закінчення місцевої початкової школи я навчався на диригента в Ужгородському коледжі культури і мистецтв.
– З чого почалася ваша кар’єра?
– Одразу після закінчення училища я почала працювати в Малодобронській школі мистецтв, паралельно продовжив навчання в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, де вивчав диригування та музичне виховання.
– Ви легко спілкуєтеся з дітьми?
– Мені ніколи не буває легко з новими дітьми, тому що їм важко відкритися мені. Мене, високого, великого, з сильним голосом вчителя, вони спочатку трохи бояться. Потрібно кілька годин, щоб вони розслабилися поруч зі мною, довірилися мені. Але з того часу я дуже добре з ними ладнаю, ми розуміємо один одного з півслова. Я не вважаю себе суворою, я підлаштовую свої очікування під можливості дітей.
– Вони є зразковими у багатьох сферах.
– Я керую співом та оркестром “ХІТ” у реформатському ліцеї в Надьдоброні, а також викладаю гру на народному акордеоні в Центрі підготовки вчителів “Тюльпан” – угорській школі народного мистецтва в Батфі. Наразі маю 7 учнів. Я також є кантором реформатських громад у Батфі, Ботфалві та Палло.
– Що вам не подобається у вашій роботі?
– Паперова робота, документація. Це забирає багато часу та енергії.
– Ви не тільки викладач, а й виконавець.
– Раніше я грав на весіллях, супроводжувала наречених, коли вони йшли до церкви. Тим часом ми з друзями та колегами створили ансамбль “Комотос” у березні 2016 року в Шалоці, під впливом майстер-класу з народної музики Іштвана Пала Салонни в Берегові. Ми організували кілька танцювальних фестивалів, допомагали організовувати табори народної музики та народного танцю, виступали на сцені на багатьох культурних заходах. Наша діяльність була відкладена на задній план спочатку через Covid, а потім через війну, але я сподіваюся, що у нас буде ще одна можливість пограти музику з хлопцями.
– Ви віддаєте перевагу виступати чи викладати?
– Хоча це небо і земля, я люблю і те, і інше однаково, я не можу їх розділити.
– Розкажіть про свою сім’ю.
– Ми з Доріною склали обітниці вічної вірності у жовтні 2021 року. Через два роки, на моє 30-річчя, народилася наша донька Ганна, яка є для мене найкращий подарунок у моєму житті від Бога. Зараз ми живемо в Батфі.
– Що може вивести вас із стану рівноваги?
– Я імпульсивний, іноді нетерплячий і швидко гніваюся, але швидко заспокоююся. Я не злюся.
– Якби ви могли, чи змінили б ви щось у своєму минулому чи теперішньому житті?
– Я вірю, що Господь все влаштував у моєму житті так, як має бути. Є причина, чому я є і перебуваю тут і зараз. У Господа на все є план, і я вірю, що все це для мого блага.
– Чи можете ви сказати “ні”?
– Раніше мені було дуже важко, бо хотілося всім догодити. Але з роками я зрозуміла, що говорити “так” не завжди правильно. Раніше я працювала в 7 місцях одночасно, приймаючи кожне прохання. Але навантаження було дуже великим і виснажливим. Мені довелося дізнатися, де мої межі, з чим я можу впоратися, а від чого доведеться відмовитися. Коли у мене з’явилася власна сім’я, пріоритети в житті змінилися, адже тепер на першому місці стоять вони, а не робота.
– Якщо щось йде не за планом, це вибиває вас з колії?
– Я витрачаю багато часу на роздуми про те, що сталося, але тільки для себе, тихо і мовчки. Я приймаю те, що сталося, і намагаюся витягти з ситуації максимум користі.
– Ви любите сюрпризи?
– Тільки ті, які змушують мене посміхатися.
– Чи є щось, від чого ви не можете відмовитися?
– Мені вдалося кинути палити, але мені буде важко відмовитися від кави. Раніше я пила багато кави, але з народженням доньки мене все частіше тягне на чашку кави.
– Чи є щось, чого ви боїтеся?
– Медичних процедур, хірургічних втручань, у мене огида до них.
– Що вас відволікає?
– Мені потрібна як фізична робота, так і розумова. Я завжди дбаю про баланс. Коли я майструю, мій розум повністю розслаблений. Радість творення завжди запалює мене. Нещодавно, наприклад, я зробив дитячий майданчик на подвір’ї реформатської парафії в Батфі за допомогою місцевих отців і парафіян.
– Як Ви залагоджуєте конфлікти?
– Це складно, тому що я часто схильний все обдумувати. Занадто багато вагаюся, занадто довго мовчу з приводу спірного питання.
– Пунктуальний?
– Я завжди приїжджаю раніше домовленого часу. Не люблю поспішати і квапитися. Очікую того ж від інших і не терплю неточності.
– Що змінилося найбільше?
– Найбільше змінилося моє ставлення до людей, і мій темп життя став набагато повільнішим, я сповільнився.
– Що б ви ще спробували?
– Літати, літати на повітряній кулі.
Брігітта Варга
Kárpáti Igaz Szó
