Професор Василь Русин: «Першим бути – надзвичайно велика відповідальність»

Легенди ходять про його професійні знання, здібності, організованість і робоче оточення. Пацієнти, яким врятував життя, обожнюють його. Природжений хірург – кажуть про нього часто. Попри  головну професію досліджує, навчає. Його титули перераховувати довго, окремі з них – професор, академік, кандидат, медичний науковець, заслужений лікар України, президент спілки Закарпатських хірургів, депутат обласної ради, викладач Ужгородського національного університету тощо. Сьогоднішній гість рубрики «За кулісами» від Карпати Ігоз Со ,  професор- хірург Василь Русин, який на днях святкував 70-й день народження.

– Як вдається вам кожну свою задачу виконувати? Якщо не оперуєте, тоді організовуєте роботу хірургічного відділення, лекції читаєте студентам, інтерв’ю даєте, берете участь у діянні наукових товариств… Чи є у вас вільний час?

– Якщо людина правильно розподіляє свій час, то на все вистачить. Для мене трагедія, якщо не маю ніякої роботи. З закінченням обов’язків переді мною… вся ніч. У більшості випадків опівночі або і ще пізніше лягаю спати. Що заряджає – це природа.

– Відмінно розмовляєте угорською, Ви – член спілки Закарпатських угорських медичних працівників. Добре знаю, що у ваших жилах тече угорська кров?

– Це не можу підтвердити. У роках перед війною, боячись відплати, багато хто не брав відповідальність за своє походження. Одне точно: моя бабуся, яка народилася у Середньому, мала прізвище Ілько, тобто, справді могла бути і угоркою. Мама за паспортом уже словачка. Але обоє добре розмовляли угорською та словацькою, звідти і в мене мовне чуття.

– Як виникла потреба займатися політикою? Як депутату обласної ради Вам вдалося здійснити щось із Ваших уявлень, планів, ідей?

– Політика, на мою думку, у Парламенті починається. У місцевих радах тому ж потрібно бути присутнім, щоб у спеціальних питаннях не вирішували некомпетентні. Як депутат успішно лобіював питання у медичній галузі області.

– У теперішній час, якщо в компанії йде мова про лікарів, перше, про що згадують, це корупція. На вашу думку, як можна викоренити це негативне явище і повернути честь професії?

– По-перше, що розуміємо під виразом корупція? Якщо хтось гроші вимагає, він корумпований, але якщо прийме гроші від пацієнта, який сам пропонує, це його воля. Спочатку треба на найвищому державному рівні навести порядок, тому що поки чиновники беруть «відкати» мільйонами і не отримують за це покарання, до тих пір і на нижніх рівнях не буде нікого, щоб порядок навести.

– Якщо на шкалі від одного до десяти потрібно оцінити постачання закарпатської хірургії, скільки балів б ви дали?

– Дуже серйозне запитання, але не було б коректно з мого боку дати однозначну відповідь. Десять ні в якому випадку, так як у нашому регіоні відсутні професійні наукові дослідні інституції. Ні медичного університету, ні університетської клініки не маємо. Серйозні хірургічні втручання лише в обласних установах можливі, які обмежуються Ужгородом і Мукачевом. І тому дуже важко зрівняти, бо все відносно. Одне точно: першим бути – дуже велика відповідальність. Потрібно бути завжди напоготові й таке втручання потрібно вміти зробити, за яке інший не візьметься.

– Якими новими, прогресивними методами може гордитися хірургія нашого регіону?

– Такий, наприклад, як ендоуретральне втручання. Подяка цьому унікальному втручанню, завдяки яокму повністю входимо у нирки без кровотечі, лазером роздрібнюємо каміння і безпроблемно видаляємо. Наша область – єдиний регіон у Західній Україні, де роблять таку операцію.

– Люди часто дивляться на хірурга, як на Бога….

– Ні, хірург – це простий промисловець, який так робить свою роботу, як кожен інший. Точніше, хірургія – промислове мистецтво. Хоча шаблонів потрібно дотримуватися, проте кожного разу щось змінюється. До цього слід розпоряджатися надзвичайними анатомічними знаннями, оперативною технікою, висновками і всіма знаннями попередників. Якщо всі ці критерії присутні, тоді ніякої біди не може бути. Як ведмедя можна навчити їздити на велосипеді, так будь-кого можна навчити виконувати лапароскопічну операцію жовчного міхура. 10 разів покажи, то й навчиться. Але що буде, якщо трапляться ускладнення? Кровотечі? Як припинити? Тому кажу, що хірургія – це «промисловість», яке неможливо просто так вивчити, щоб перескочити одну або другу фазу. При навчанні залишаються білі плями, це може вартувати комусь життя.

– У вашій роботі що найнеприємніше та найприємніше?

– Найважливіше – перенести, пережити заздрість колег. І невдячність тих, котрим колись багато допомагав у професійному підвищенні. Але дуже радує, коли пацієнт іде здоровим і, посміхаючись, вітається при зустрічі.

– За своїм здоров’ям слідкуєте?

– На жаль, людина лише у зрілому віці починає турбуватися про здоров’я. Я залишив палити, стежу за вагою, харчуванням, кожен день ходжу 3 км пішки, приймаю ліки, які прописані від тиску. Ні духовно, ні фізично не віддаюся ліні.

– Чим пишаєтеся?

– Можливо, державною нагородою, що отримав першим за медичну діяльність.

– На своїх дітей у виборі професії впливали?

– Безпосередньо, але на них впливав батьківський приклад. Андрій та Василь – теж хірурги, Іван банкіром став.

– З яким планом вступаєте у восьму десятку?

– Незважаючи на літній вік, багато речей хотів би ще пізнати, побачити. Наприклад, ще ніколи не бував у Магадані. І тому цього року з друзями полетів туди. 13,5 тисяч кілометрів, 10 днів полювали, стежили за ведмедями, ловили рибу. Хотів би дістатися в Уссурійську тайгу.

– А чому не краще в теплі краї, на сафарі?

– Тому, що не люблю спеку та коли з машиною потрібно гнатися за здобиччю.

Мадяр Тімея

Post Author: UA KISZó