Обережний, точний, рішучий. Найбільшою цінністю для цієї людини є довіра, на котру відплачує великою відданістю. У майбутньому має на меті з головою поринути у розвиток краю, але не полишаючи при цьому викладання. Чесність вважає важливою рисою характеру за усіх обставин. Не любить, коли справи ідуть не за планом. Сьогоднішнім гостей рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» є викладач Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ, географ-експедитор, заступник голови «Моментум Докторандус» Ленард Полін.
– Ви викладаєте для студентів-заочників берегівського інституту. Що привабило у такій діяльності?
– Викладанням захоплююся в першу чергу через відгуки. Коли бачу, що студента цікавить моя дисципліна, отримую від цього заряд енергії, тож частенько буває, що після лекції залишаємося в аудиторії і продовжуємо обговорювати ту чи іншу тему. Насолоджуюсь від роботи з молоддю, однак привернути та втримати увагу тинейджерів дещо складніше, щоправда, іноді вони настільки можуть вжитися у навчальний матеріал… Викладаю такі дисципліни як, наприклад, «Розвиток краю», «Метеорологія», «Аграрний менеджмент», «Геодезія», «Водне господарювання» тощо.
– Крім цього, Ви у процесі написання дисертації, займаєтеся польовими роботами.
– До Великоберезького реформатського ліцею потрапив із с. Шаланки, після закінчення якого вступив до інституту. У 2013 році я здобув диплом вчителя географії. Одночасно з цим заочно вивчав право в Івано-Франківську. Диплом магістра професійного географа з розвитку території та населених пунктів отримав у Дебрецені. Потім вступив до Інституту геонаук Дебреценського університету, де здобув докторський титул. Завдяки вишеградській програмі стипендіатів я цілий рік провів у Празі. Раджу всім спробувати життя за кордоном, однак варто зважати на те, що ні в одній країні не буде легко. Кожна людина хоче жити там, де народилася. Той, хто може знайти роботу вдома та отримувати задоволення від неї, може вважати себе щасливчиком. Моя сфера дослідження – розвиток Закарпаття, особливу увагу приділяю транскордонним населеним пунктам. За спиною багато проведених польових робіт, спробував дослідити, які можливості співпраці справді реальні. Цим планую займатися і надалі, теми для дослідження – багатогранні.
Загалом дуже люблю проводити усілякі дослідження, хочу діяти в цьому ж руслі, маю на меті працювати у сфері розвитку краю. З професійної точки зору в у цій сфері бачу себе, однак викладання полишати не хочу. За будь-яких обставин хочеться реалізувати себе на батьківщини, однак, як і більшість закарпатської молоді, я теж знаходжусь у тій складній ситуації, що для прожиття вдома мені доводиться багато працювати. Наші знання потрібні Закарпаттю, але тут важко віднайти себе. Це велика дилема для мене, сподіваюсь, що мені вдасться знайти рішення. Я налаштований залишитися тут, на свої батьківщині. Вірю, що Всевишній благородну справу не покине.
– У якій іншій сфері діяльності Ви себе бачте?
– Закінчив курси радіоведучого в Угорщині. Певно, радіомовлення – це те, чим займався би залюбки. Полюбляю звукотехніку та музику, своїм хобі вважаю працювати ді-джеєм. Доводилося в Дебрецені та в інституті вставати за пульт та міксувати треки. Ну, і найбільшою моєю пристрастю є водіння та всюдиходи. Мене з самого дитинства цікавить усе, що пов’язане з моторами. Залюбки заглиблююсь і в цю тему, власний автомобіль теж ремонтую сам, оскільки це традиційна машина. Використовую я його «на повну», адже і на найбільш екстремальних дорогах виправдовує надії. Часто подорожую на авто, любуюся заходом сонця. Можливо, ще навчився би грати на гітарі.
– А які види спорту Ви полюбляєте?
– Я трохи залежний від адреналіну. Полюбляю ті види спорту, де важливо самовиражатися та через небезпеку не можна схибити. Футбол не дуже люблю, дивлюся виключно матчі національної збірної. Моторний спорт більше подобається, ну і Дакар… Раллі Дакар – це моє все.
– Чи є якісь приховані таланти, про які практично ніхто не знає?
– Можливо, те, що пишу вірші. Це так собі – відпочинок від буденних справ. Займаюся віршуванням у безсонні ночі. На фоні тихої спокійної класичної музики писати вдвічі приємніше. Це приносить гармонію, наповнює новими силами, упорядковує думки. Про це заняття знає невелике коло людей, оскільки свої творіння на публіку не виношу. В першу чергу тому, що люди завжди шукають у всьому підтекст, а це може мене втиснути у певні рамки.
– Чи легко Вас вивести з себе?
– Трапляються, люди, котрі навмисно провокують іншу людину і чекають, коли ж урветься терцем. У таких випадках найскладніше залишатися терплячим. Переважно стаю на захист тих, хто не може за себе постояти. Ненавиджу провокаторів. Їм і справді потрібно показати своє місце.
– Які людські риси характеру дратують Вас?
– Забудькуватість та те, коли люди грають певну роль. Не люблю людей, котрі зневажають інших та тих, хто зловживає владою та грішми… Важко можу «переварити», коли користуються моєю довірою, це з’їдає мене зсередини, серджуся через це. Вважаю: те, що робимо проти когось, повертається до нас бумерангом.
– Звідки людина може знати, що вона припала Вам до душі?
– Коли часто шукаю контакт із нею, ділюся своїми враженнями, захищаю її у боротьбі проти інших. Той, хто важливий для мене, може розраховувати на мене будь-коли, у будь-який період дня.
– Чим можна Вас переконати?
– Коли людина висуває такі аргументи, проти яких не посперечаєшся. Напористістю людина не досягне позитивного результату, не люблю такого.
– Якби Ви виграли в лото, на що витратили би виграш?
– Створив би фонд, за рахунок якого підтримував би талановиту молодь. За спиною багато гарних років, вважаю себе щасливчиком. Хочу, щоб інші пережили такі ж моменти. Ймовірніше за все, що заснував би підприємство, де працювали б мої друзі, з котрими мені комфортно та переслідуємо спільну мету. Робочі місця би повернули цінні кадри на Закарпаття.
– Яке Ваше кредо?
– Той, хто скромний в серці, непохитний у своїй вірі, а його вчинки благословить сам Бог!
– Чи легко вливаєтеся в компанію?
– Спершу я «зажатий», але у хорошій компанії я стаю безпосереднім.
– Чи любите сюрпризи?
– Не дуже, бо буває, що вони мають поганий кінець. Люблю несподіванки, коли трохи здогадуюся, про що йтиметься. Я сказав би: отримую насолоду від того, коли може статися щось несподіване, на яке очікую.
– Чи трапляються такі ситуації, коли своє бажання нав’язуєте комусь?
– Рідко, але буває. Але пробую знаходити компроміси. Зазвичай наводжу правдиві аргументи з приводу того, що хочу.
Шімон Ріта
