Навесні 2015 року Державний секретаріат національної політики започаткував Програму Шандора Петефі для допомоги розсіяним угорцям Карпатського басейну, яка охоплює територію колишньої монархії. Цього року до програми було прийнято 36 молодих угорців. Їх завданням є підтримка діяльності угорських організацій, церков, навчальних закладів у Карпатському басейні.
Метою ініціативи є зміцнення ідентичності угорців, які втрачають вагу на розрізнених територіях, і тим самим зупинити та повернути назад зменшення кількості угорців у довгостроковій перспективі. Цьогоріч у програмі беруть участь шестеро молодих людей із Закарпаття. Представляємо їх у цій серії.
У жовтні 1990 року в ШЕпшісентдьорді (Sepsiszentgyörgyön) була заснована Асоціація молдавських мадярів Csángó Csángó. Мета Асоціації – представляти та захищати інтереси молдовської громади Csangó. Своїм головним завданням вони вважають плекання та передачу народної традиції чанго. Багата молдавсько-угорська реміснича традиція, скарб балад, яких немає більше ніде, музика і танець з особливим ритмом представляють цінність, якою вони можуть по праву пишатися. Для того, щоб ця спадщина залишалася живою, зовнішня допомога зараз необхідна. Роботі цієї організації допомагає Мартін Ґалгочі, народжений у Берегові. Його робота – музична освіта та організація заходів.
– Як почалася ваша любов до музики?
– Рушієм був мій дідусь. Він працював викладачем гри на гітарі в музичній школі, але вмів і на скрипці. У нього я навчився азів, саме він спрямував мене на цей шлях. Таким чином, після закінчення початкової школи, не було й мови про те, що я не буду продовжувати музичну справу. Мене прийняли на спеціальність «народна скрипка» до коледжу культури та мистецтв в Ужгороді. Під час навчання в середній школі я познайомився з угорською народною музикою і в цей час став одним із засновників Закарпатського фольклорного ансамблю «Шодро» (Sodró). Ми всі були товариськими, і в той час кожен займався музикою або народними танцями. Тоді прийшла ідея, чому б нам не зробити це разом. Нашою метою було плекання та широка популяризація, насамперед, народної музики та народного танцю Закарпаття, але водночас ми намагалися опанувати народну культуру Трансільванії, Високогір’я та багатьох інших регіонів. Тож згодом, щоб отримати ще більш глибокі знання, я записався до музичної консерваторії Тібора Пікеті Ваці. Під час мого навчання у Ваці я створив гурт Torkos разом із двома моїми друзями, Ароном Манді та Кріштіаном Ігначем, з якими ми взяли участь у конкурсі Fölszállott a páva на пошук талантів у народній музиці у 2017 році, де ми зайняли третє місце. Після цього я закінчив факультет народної музики університету Ніредьгазі.
– Паралельно з навчанням ви почали працювати в рідному місті.
– Я влаштувався на роботу в народну майстерню Rezeda в Берегові, де спочатку давав лише уроки гри на скрипці, а згодом взяв також уроки альта та басу. Я пропрацював тут три роки, і за цей час отримав великий досвід навчання грі на інструменті.
– З ансамблем «Шодро» часто виступали на різноманітних заходах народної музики. Як можна поєднати ці дві діяльності?
– Крім стипендіальної програми, це важке завдання – добре виступити в кількох ансамблях. Трапляється, що стикаємося з труднощами, адже організувати репетицію зараз непросто. Кожен із нас, окрім музикування, займається іншою роботою, тому ми повинні мати максимальну адаптивність, щоб гурт тренувався та розвивався.
– Чому ви подали заявку на участь у програмі?
– Я давно думав про те, щоб влаштуватися на роботу, але раніше у мене не було можливості чи достатньо часу для цього. Тепер у мене був шанс скористатися можливістю, тож я не вагався, я за неї схопився.
– Чому Асоціація молдавських угорців чанго?
– Асоціація потребувала вчителя скрипки, і оскільки я вже мав достатній досвід у сфері інструментальної освіти, Державний секретаріат національної політики призначив мене до молдовського csangós.
– Що ви відчували, коли прийшли сюди, наскільки це було для вас викликом?
– Ніколи раніше не був у цьому регіоні, місцевість була нова. Коли я приїхав, мені здалося, що час тут зупинився десять років тому.
– Які ваші обов’язки?
– Здебільшого я займаюся інструментальною освітою, але також намагаюся допомагати в організації заходів, які проводить асоціація. Загалом проводжу музичні заняття для дітей у шести населених пунктах. Я викладаю в Буді в понеділок, у Клезе у вівторок, у Фердінандуйфалу в середу, у Пустині та Фрумоші в четвер і в Богданфалві в п’ятницю.
– Якою є місцева угорська громада?
– Сьогодні її можна вважати розпорошеною, хоча років 30-40 тому тут були переважно поселення, населені угорцями. «Деугоризація» комуністичного диктатора Ніколає Чаушеску залишила відбиток на повсякденному житті Чанго, які проживають тут. У Молдавії сьогодні в кожному селі без винятку діти вивчають спочатку румунську мову. Тому важливо, щоб вони змалку познайомилися ще й із угорською мовою та культурою.
У цих селах неоціненну роль у зміцненні почуття ідентичності та плеканні традицій відіграє робота Асоціації угорців молдавського чанго та діяльність стипендіатів Петефі.
– Чого вдалося досягти за минулий період?
– Спільно з асоціацією ми організували низку танцювальних залів, які виявилися чудовою можливістю розваги та соціальної програми для будь-якого віку. Зараз ми готуємо виступ із Закарпатським танцювальним колективом, який буде представлений в Угорщині 17 грудня. Я також хотів би донести цю 40-50-хвилинну програму до місцевої угорської громади. Сподіваюся, мені вдасться.
– Чи плануєте ви знову подати заявку?
– Я вже вирішив повернутися. Але конкретних планів у мене немає. У мене ще багато місяців попереду, тож побачимо.
Брігітта Варга
Kárpáti Igaz Szó
