Рік тому Каталін Новак запалила першу свічку адвентового вінка у Берегові. Відтоді вона ще раз відвідав закарпатську угорську громаду, влітку 2023 року, де, окрім солідарності, особисто висловила віру у спільне майбутнє. Напередодні цьогорічного Різдва глава Угорщини й надалі зосереджена на закарпатських угорцях. Каталін Новак дала змістовне ексклюзивне інтерв’ю в Палаці Шандора в Будапешті найстарішій і, отже, найвідомішій угорській газеті регіону Kárpáti Igaz Szó.
– Як глава держави, ви вже двічі відвідали Київ, столицю найбільшого сусіда Угорщини. Востаннє, у серпні цього року, ви зустрічалися з українським президентом. Після зустрічі тет-а-тет з Володимиром Зеленським ви підсумували результати переговорів за 5-ма пунктами. Серед них – поліпшення прямої комунікації, зміцнення співпраці між двома країнами, відновлення прав угорців на Закарпатті, українська формула миру та доля дітей війни. Як усе це відбувалося?
– Війна триває вже понад 650 днів. Це дуже багато часу з погляду з нашої країни. Тим із нас, хто живе в Україні, довелося звикнути до речей, які ми не можемо уявити. У будь-який момент можуть пролунати сирени, що попереджають про повітряну атаку, у двері можуть постукати, щоб забрати чоловіків на фронт, сім’ї роз’єднані, у багатьох випадках вони можуть зустрітися лише тоді, коли матері та дружини перетинають кордон. Так багато людей перебувають на полі бою, життя їхніх близьких пронизане тривогою. Тому звідси, з Угорщини, з палацу Шандора, я хотіла би побажати нашим угорським співвітчизникам на Закарпатті всіх сил і наполегливості, яких вони потребують. Хочу також запевнити угорську громаду через сторінки Kárpáti Igaz Szó, що ми щодня з ними в думках, в слові і в наших молитвах. Особливо на Різдво Христове.
Саме відчуття спільної приналежності, відповідальності один за одного привело мене до Києва, оскільки в політичному плані шлях до Закарпаття пролягав через Київ. Іншими словами, я повинна була поїхати до Києва, щоб мати можливість належним чином представляти інтереси угорського населення Закарпаття.
Тому, коли мене запросив президент Володимир Зеленський, я двічі відвідала українську столицю. Я їхала до Києва з бажанням примирення, бажанням миру та забезпечення прав угорського народу Закарпаття.
Коли страшна війна спалахує на вершині і без того важкого і повсякденного життя, зачіпаючи всю країну, навіть жителі Закарпаття змушені страждати від наслідків внутрішньої міграції. Тим часом угорську меншину обмежують у реалізації її прав. Це не тільки неприйнятно, але й нерозумно. Належність до спільноти національної меншини надає сили. 
Жителі Закарпаття також тримаються за свою віру, за свою угорськість. Вільне використання рідної мови є не тільки умовою виживання корінної національної меншини, але й одним з найелементарніших європейських стандартів прав людини. Коли це ставиться під сумнів, керівники держави не можуть це ігнорувати. Це наше переконання і наш обов’язок згідно з Основним законом Угорщини. Саме тому я зустрілася з президентом Зеленським наодинці. Я хотіла бути впевненою, що він особисто знайомий із ситуацією, і я хотіла сказати йому, що існує серйозна проблема. Я була би обережною в оцінці нашої угоди. З того часу ми розмовляли кілька разів, що можна вважати добрим знаком. Після нашої зустрічі в Києві президент Зеленський вдруге поїхав до Берегова, де вислухав лідерів місцевих угорських організацій. Це дуже важливо. Мені підтвердили, що в угорській громаді Закарпаття є значний прогрес.
– Промирна позиція Угорщини є однією з найгучніших у світі. Пані Президента також можна назвати послом миру, адже, як і Папа Франциск, куди б вона не приїжджала, вона говорить, що війна в Україні має завершитися миром якнайшвидше. Однак ми також бачимо, що на світовій арені великої політики промирна позиція перебуває в меншості. Тих, хто виступає за мир, часто критикують за те, що вони хочуть миру і хочуть капітуляції України.
– Хто не хоче жити в мирі, хто хоче війни? Здорова людина при здоровому глузді бажає миру. Миру у своїй сім’ї, у своєму оточенні, у своїй країні, у світі. Люди не прагнуть воєнного конфлікту, вони прагнуть його уникнути. Тому я б не ділила табори на тих, хто за мир і тих, хто за війну. Це правда, що багато людей не усвідомлюють, що їхні позиції та рішення не сприяють якнайшвидшому припиненню вогню. Тривала війна знищить країну та її народ. Що саме означає мир сьогодні, як досягти його умов – це дійсно складне питання, але якщо ми ставимо його як мету, яку потрібно досягти, ми можемо знайти шлях до її досягнення.
Страшно думати про біль родин, які оплакують своїх близьких. Чим більше хтось фізично далекий від цієї війни, тим важче йому зрозуміти її реальність…
Поки ми не ховаємо рідного сина, війна здається далекою, але коли вона стукає в наші двері, коли наші друзі відвідують нас, ми розуміємо, що це не є і не може бути важливішою метою, ніж порятунок і збереження життя, тому припинення вогню має бути досягнуто якомога швидше. Нам потрібно сісти і поговорити про те, хто чого хоче і як цього можна досягти мирними засобами та переговорами. Я вважаю, що це, зрештою, спільне бажання всіх, оскільки президент Зеленський теж говорить про формулу миру, до якої приєдналося багато людей, у тому числі й я. Важливо, коли настає момент, коли ворогуючі сторони прямо чи опосередковано стикаються одна з одною. Не можна помиритися на полі бою, тільки за столом переговорів, але для цього потрібно говорити один із одним.
– Як Президент Угорщини ви двічі відвідали Закарпаття за неповний рік. Приблизно в цей час минулого року ви запалили першу адвентну свічку на головній площі Берегова. Ваші візити багато значили для закарпатської угорської громади, але що дали вам ці зустрічі, проведені з нами?
– Я їздила кілька разів, але треба розуміти, що мені, як президенту Угорщини, сьогодні не так просто потрапити на Закарпаття. Ні своїми діями, ні своїми словами я не хотіла би втягувати закарпатських угорців у біду, тому перед кожним візитом розглядаю кілька аспектів.
Я особисто принесла любов і підтримку угорців з батьківщини на Закарпаття, але також черпаю силу з бажання жити у солідарності, яку відчувала на місці. Угорці Закарпаття повинні знати, що вони не самотні.
Між угорцями часто є розбіжності, але якщо є проблема, якщо ми повинні допомагати один одному, а ми це можемо, то ми повинні об’єднатися. Отримуємо вдячність за всю підтримку та допомогу, яка надходить на Закарпаття від Угорщини та угорських громад світу, від якої виграють усі, хто тут живе, незалежно від національності, і навіть за межами області.
Від початку війни до сьогодні відбувається найбільша гуманітарна допомога в історії Угорщини. Хочу сказати, що особливо багато перипетій випло на долю закарпатських угорців упродовж ХХ століття і через це тепер вони можуть почуватися ще більш самотніми. Я щаслива, якщо можу трохи полегшити цю колективну самотність. Допомагають не лише матеріальні пожертви. Разом – сміх, разом сльози, молитва дає силу!
– Зараз українсько–угорські відносини переживають не найкращі часи. Про те, що мостом єднання могли б стати закарпатські угорці, звучить неодноразово, але на практиці це не реалізується. Що потрібно зробити на політико-дипломатичній арені, щоб ця заява була ефективнішою на практиці? Як досягти того, щоб декому закарпатські угорці сприймалися не як вороги, а як партнери, такий собі міст до Євросоюзу?
– Той, хто вважає закарпатських угорців ворогами, робить серйозну помилку. Хто-хто, а закарпатські угорці зацікавлені в економічному розвитку і зростанні Закарпаття, України, в кращому житті, і в зростанні Угорщини також.
Місцевим угорцям добре, якщо обидві країни розвиваються, тому вони союзники. У їхніх інтересах також жити в мирі з собою та своїм ширшим оточенням. Національна меншина може бути джерелом багатства, якщо їй дозволити. Це не загроза, а можливість.
У мене в кабінеті є карта фронту, яку я часто показую своїм гостям. Зазвичай їх дивує розташування, розміри та особливості Закарпаття. Це одна з найменших областей України, але одна з найважливіших. Також і для України. Вона пов’язана не лише з Угорщиною, а й з Європою. Карпати являють собою природний кордон, а також забезпечують захист, частково навіть від загрози війни.
Під час попереднього візиту президент Зеленський назвав регіон двигуном і ресурсом країни. Але без закарпатських угорців і навіть без Угорщини цього не вийде. Прогрес вимагає співпраці між Угорщиною та Україною, між угорцями та українцями. Треба підходити прагматично. Є гарні приклади, коли угорська громада є мостом між Угорщиною та сусідніми країнами. Нещодавно я відвідала Лендву, це Словенія. Президент Словенії також погодився зі мною, тому що він також вважав важливим зустрітися з угорцями з Муравідека, які користуються широкими правами меншин. Від Угорщині коректні стосунки не залежать. Україна хоче належати до тих же федеративних систем, що й Угорщина. Попереду ще дуже довгий і складний шлях. На ньому не обійдеться і без закарпатських угорців.
– Продовжуючи тему, суспільні настрої та медіа в Україні, на жаль, у багатьох випадках і в Угорщині є досить ворожими по відношенню один до одного. Ми бачимо, що цікавими є лише негативні новини, мало кого цікавлять позитивні події. Як ми можемо це змінити і зробити суспільний дискурс більш мирним?
– Ми всі несемо за це відповідальність. Публічний дискурс жорстокий, він звеличує погане і приховує хороше. Ми живемо в часи, коли люди більше сприймають погане, ніж хороше. У багатьох випадках це підживлюється пресою, особливо соціальними мережами. Ми – це публічний дискурс, він не є незалежним від нас, ми формуємо його разом. Я завжди з повагою ставлюся до іншої країни, і тому намагаюся відноситися з повагою до будь-яких обставин, що виникають в Україні. Навіть якщо я не згідна з політичними поглядами глави держави чи уряду, їхнім баченням світу, їхнім стратегічним напрямком чи його відсутністю, я відношусь до цього з повагою. Демократично обрані лідери представляють насамперед погляди тих, хто їх підтримує, це їхня робота, і саме тому нам потрібні вільні вибори. Але не існує еквівалентності між нацією, країною та її лідером.
Послання, яке я хотіла би надіслати через мої зустрічі з президентом Зеленським, полягає в тому, що якщо глава держави Угорщини може розмовляти з главою держави України, якщо ми двоє можемо це робити, то чому інші, угорці та українці, не можуть цього робити?
Якщо ми не можемо говорити один з одним, важко очікувати, що це зроблять інші.
– Поки відбувається ця розмова і ми дивимося з величезних вікон величного палацу Шандора, ми бачимо, що надворі падає сніг, що нагадує про чудові свята Різдва. Читачам, напевно, буде дуже цікаво дізнатися, яке Різдво в родині Каталіне Новак.
– Ми з чоловіком виховуємо трьох дітей, але намагаємося організувати Різдво так, щоб, окрім братів, сестер та батьків, ми могли якомога більше бути разом. Це важливо, оскільки мова йде про сімейне свято. Я люблю Адвент не менше, ніж Різдво, коли ми вдягаємо душу у святковий одяг. Цього року тут, в Угорщині, ми також мали змогу насолодитися Білим Адвентом, випав сніг, що сьогодні дуже рідко буває, що зробило цей період ще чарівнішим. Ось коли проявляється моє дитяче “я”. Скажу вам, що навіть перед нинішнім інтерв’ю я спала ледве 4 години, тому що ввечері ми ліпили сніговика, ліпили сніжки, ліпили з дітьми янголят, а потім, виконавши всі домашні завдання, я ще й милувалася снігопадом з вікна.
Минулого року ми запалили першу свічку на адвентовому вінку разом із натовпом, який зібрався на темній головній площі Берегова. Це полум’я було ще сильнішим символом тоді й там. Бо в темні часи ми прагнемо світла, на війні ми стискаємо руки в надії на мир. Подібно до того, як ми переходимо від темряви до світла в очікуванні Адвенту, я вірю, що так само ми рухаємося від неспокою до примирення. Відтоді цей момент Адвенту в Берегові часто спадає на думку.
Якщо я можу поділитися цим почуттям, то це особлива насолода. Днями я була у притулку для бездомних, зустрічала людей у безвихідній ситуації, але ми змогли порадіти одне одному. Та цього недостатньо. Кожен, хто має сім’ю, хоче відсвяткувати з нею майбутній Святвечір. Я так само.
– Чи можете ви пригадати свій найпам’ятніший Святвечір?
– Перше, що спадає на думку, це Різдво дитинства. Ми були такою собі «бродячою» сім’єю. На Святвечір ми ходили від однієї бабусі до іншої, відвідували двоюрідних сестер, а потім, навпаки, вони приходили до нас. Там, де ми були, там господар дарував відвідувачам подарунки. Мені дуже сподобалися ці різдвяні «мандри».
Згодом, коли і наші діти відчули магію Різдва, ми з чоловіком відчули дитячу радість. Сьогодні вони також готуються отримати задоволення. Я затятий прихильник того, щоб подарунки робити своїми руками, тому навіть діти задаються питанням, що можна зробити. У таких випадках приємно бачити, що навчання мало сенс, а це особливе диво, так само як відпустка, проведена з дитиною, примножує її красу та чарівність.
– На завершення, що б ви сказали тим закарпатським угорцям, які майже два роки змушені жити в тіні війни і щодня справлятися з її тягарем?
— Хай буде мир!
Юрій Дунда, Kárpáti Igaz Szó
