Міхалу Зімолі 14 і він – годинникар. Точніше, поки він ще школяр, однак після здобуття базової освіти прагне стати годинникарем у рідній чеській Їглаві та іншої професії для себе не розглядає. Разом із батьками хлопчик не вперше відвідує Закарпаття.
Varosh зустрів юного повелителя часу у кафе-музеї «Під замком», де його завжди радо зустрічає та не відпускає без подарунків власник закладу Юрій Руснак.
Юний годинникар Міхал Зімолі та Юрій Руснак
«Років у 5 Міхал зацікавився годинниками, – розповідає батько хлопчика Міра. – Перший годинник він розбив, розібрав, потім другий, третій. А от уже приблизно через рік його інтерес пішов далі й він зміг зібрати годинник і сказав: Тато, фунґує [тату, працює!]. Так поступово Міхал почав просити купувати йому годинники і ремонтувати їх».
Хлопчик із дитинства не чує і зараз має спеціальний вживлений апарат, який дозволяє йому чути. Цокіт годинників для його слуху специфічний та незвичний, саме тому вони його так цікавлять.
Міхалу цікаві лише механічні годинники – саме це найкращий подарунок та розвага для школяра. Годинники сину купують і в Їглаві, і в найближчих містах на блошиних ринках, а також в інтернеті. Вдома він зібрав уже цілу колекцію, яка налічує близько 1000 екземплярів – настільних, настінних, кишенькових та наручних.
У нього вже є годинники з Чехо-Словаччини, Німеччини, Швеції, Швейцарії, Польщі, Китаю, Японії, Франції та інших країн. З України вже привіз близько сотні – купують їх на Свинському базарі (Радванка). А найстаріший годинник у його колекції датується 1910 роком.
На питання, чи є якийсь для нього особливий годинник, який би нікому не віддав і не подарував, Міхал ствердно киває, а тоді задумується і каже: «Таких багато».
Школяреві цікаво саме ремонтувати годинники, а не просто колекціонувати – найдовше за ремонтом одного просидів два дні. Каже, що почувається щасливим, коли вдається поремонтувати і завести механізм.
Годинникарство – недешеве хобі. Колись хлопчик мріє поповнити свою колекцію дорогим палацовим годинником у стилі рококо – вважає, що вони особливо гарно грають.
Єдина школа, де навчають годинникарів у Чехії, за збігом обставин знаходиться саме в Їглаві, де й мешкає родина. Батьки не хвилюються, що механічні годинники виходять з ужитку – в місті лише два годинникарі й обидва вони вийдуть на пенсію до часу, коли підросте й вивчиться Міхал. Хтозна, можливо, колись хлопчику доведеться попрацювати і з найвідомішим годинником, яким славиться Чехія – празьким Орлоєм.
Поки спілкуємося, годинник, над яким ретельно чаклує Міхал заводиться і починає дзеленчати. Цок-цок – працює!
Фото авторки
