Вона терпляча, наполеглива і добра. Вона важко переносить байдужість. З роками вона стає більш впевненою і точною, але вважає, що все ще має куди вдосконалюватися. Вона слухає інших, але в кінці-кінців завжди сама приймає рішення. Їй важко відпустити тих, кого вона любить. Гостя рубрики Kárpáti Igaz Szó “Замочна скважина” – Бенедек Вікторія, викладачка кафедри Закарпатського угорського коледжу ім. Ференца Ракоці.
– Які вирішальні події дитинства привели вас до цієї кар’єри?
– Я багато гралася зі своїми м’якими іграшками і навчала їх, але не думала, що стану вчителем. У нас із молодшим братом було нелегке дитинство, але я не думаю, що це було нам на шкоду. Улюбленим предметом була географія, вона була легкою, ми з батьком часто вивчали карти та атласи. Ймовірно, це досвід, про який я навіть не підозрювала, що він важливий, але, можливо, він послужив основою для того, щоб я стала географом.
Після закінчення середньої школи у 2012 році я вступила до Закарпатського угорського географічного коледжу імені Ференца Ракоці, потім закінчила магістратуру в Університеті Дебрецена за спеціальністю «Географія території та розвитку поселень». У 2018 році, як тільки я закінчила, також подала документи на докторантуру. Відтак закінчила докторантуру минулого серпня. Я займаюся соціальною географією, міграційними звичками та їхніми наслідками, а також мене цікавлять дослідження ромів.
— Крім того, ви вже викладаєте.
– Я вже свідомо подавалася на докторантуру з чітким усвідомленням того, щоб, якщо Бог мене підтримає, повернутися додому в свою альма-матер і викладати в коледжі. Я сподівалася, що буде можливість, і вона була. У січні минулого року, перед початком війни, я почала працювати на географічному факультеті навчального закладу. Тоді було б легко повернутися, але я відчувала, що повернулася додому недаремно. Де я буду через 10 років – секрет на майбутнє, але поки я хочу тут працювати. Мені дуже подобається викладати. Крім викладацької роботи, я обіймаю одну з посад віце-президента Закарпатської угорської докторантської організації Momentum Doctorandus.
– Як тобі вдається добитися того, щоб тебе прийняли?
– Я думаю, що як вчителі чекають поваги, так і учні. Вони, майже дорослі, цінують таке ставлення. Я завжди намагаюся це пам’ятати.
– Що додає вам сили у важкі часи?
– Віра. Коли я починала навчання, я не дуже довіряла собі, але з часом, досвідом і відгуками прийшло розумння того, що якщо я не шкодую вкладеного часу та енергії, це окупиться в довгостроковій перспективі. З роками я ставава впевненішою.
– Ви віруюча особа?
– Я вірю в Бога.
– Яку ще професію ви хотіли би спробувати?
– На думку спадають дві речі: якби я знову навчалася, то, мабуть, вивчала би психологію, тому що мене завжди цікавили душі людей, хто що робить і навіщо. Я б також зацікавилася садівництвом як хобі.
– Якщо у вас уже є хобі, то яке воно?
– Якщо є час, я люблю ходити в походи та кататися на велосипеді. Також люблю грати у волейбол. Якщо є можливість, я люблю ходити з друзями в театр і на концерти.
– Ви легко адаптовуєтеся до ситуацій?
– Я вважаю, що так. Я така людина, яка спочатку оцінює ситуацію, людей, а потім легко вписується. Але я вважаю, що важливо, щоб обидві сторони зробили кроки.
– Наполеглива?
– Якщо я знаю, що я права і для мене це щось важливе, я буду за це боротися. З іншого боку, якщо це щось незначне, я можу залишити це людині, я не хочу бути без потреби в конфронтації. Якщо інша особа має рацію, я без проблем визнаю це після того, як вона пояснить, що я неправильно зрозуміла.
– Які людські якості викликають у вас гнів
– Мене дратує незацікавленість, байдужість, безвідповідальність. Коли людина чогось не робить тому, що не не може, а тому, що не хоче. Я іноді дратую близьких мені людей в цей час, але ми не можемо змінювати життя інших людей. Зізнаюся, кожен сам є ковалем свого життя. Буває, що я є духовною опорою для інших, але я вибираю, для кого. Проте я не терплю брехні.
– Як ви поводитеся в незнайомій обстановці?
– Мені не подобається бути центром компанії. Я більше спостерігач. У своїй роботі я також вважаю за краще бути активним на задньому плані.
— Критична?
— Абсолютно. Я найбільше розчаровуюся, коли чогось не роблю, тому що, наприклад, я перестаралася. Я вчуся говорити «ні». Проте я б не назвала себе критиком інших. Я розуміюча і терпляча. Я не злюся, якщо у людини не виходить, я лише трохи злюся, якщо вона навіть не намагається.
— Ви пунктуальна?
— Я, ймовірно, перебільшую, тому що щось роблю неправильно в цьому питанні. Я люблю організовувати свій час і записувати найважливіші завдання, але іноді плани змінюються. У таких випадках я переплановую все.
— Від чого ви не можете відмовитися?
— Від ранкової кави.
— Улюблена приказка?
— Тільки той нічого не зіпсує, хто нічого не робить. Я багато разів нагадую собі про це.
– Як ви справляєтеся зі змінами?
— Коли як. Якщо я щось планую, але з’являється щось інше, я зазвичай не роблю з цього проблему. Але якщо це більш масштабна зміна, мені потрібен час, щоб її прийняти, і я часто думаю про це.
– Які ваші короткострокові та довгострокові цілі?
– Завершення дисертації та складання іспиту з англійської мови – наступні цілі, а в довгостроковій перспективі – стати хорошим учителем, лектором і дослідником. Ці завдання крокують для мене поруч із можливістю професійного розвитку.
Ріта Шимон
Benedek Viktória: „Azt vallom, mindenki a maga életének a kovácsa”
