Різниця в ціні й ризику. За підробку документів світить кримінальна справа. А от за спробу переплисти річку чи пройти горами — лише адміністративна відповідальність. Проте ніхто не дасть гарантії, що «клієнт» залишиться живим.
На 23 березня в Тисі, яка розділяє українсько-румунський та українсько-угорський кордони, втопилося 15 чоловіків. Ще троє загинули в горах.
Якщо таки вдасться дістатися до іншого боку кордону, там можна не боятися. Зараз у країнах Європи, незалежно від статі, можна попросити прихисток як утікач від війни.
Щоб розпитати про популярні схеми перетину кордону, hromadske поїхало на Закарпаття — до Мукачівського прикордонного загону. Цю ділянку кордону на 320 кілометрів найчастіше намагаються пройти нелегально.
«Діти скучають за батьком — А батько де? — По тій стороні. У Румунії»
Маріора, молода жінка з незвичним ім’ям, сором’язливо зупиняється на наше прохання розповісти, як вплинула на її родину заборона виїзду з України чоловіків. Ми стоїмо на міжнародному пункті пропуску «Солотвино». Кордон тут перетинають здебільшого мешканці прикордоння.
Маріора пройшла перевірку документів в українських прикордонників і рушає в бік румунського прикордонного пункту. З собою в неї сумочка на плечі, а в руці — повний чорний пакет.
«Звісно, погано, що чоловіків не випускають. Сім’ї руйнуються. Діти скучають за батьком», — каже.
«А батько де?» — уточнюю.
«По тій стороні. У Румунії». До нього їду», — відповідає.
Жінка зізнається, що її чоловік за кордоном працює й ховається від повістки. Виїхати на початку війни зміг у супроводі батька, який має першу групу інвалідності. Постійно возити хворого туди-сюди складно, тому чоловік за понад рік удома не був.
Маріора раз-двічі на тиждень їздить до нього сама або з дітьми. Переїжджати до чоловіка не хоче, бо «тут хазяйство, діти ходять до школи».
Чоловіку Ліліани, яка сидить за кермом легковика Ford у черзі на проїзд у бік Румунії, не вдалося знайти легальних шляхів виїзду. До війни вони разом щодня їздили на роботу. Він працював у Румунії на будівництві.
Вдома, каже Ліліана, чоловік роботу знайти не може. Тож родину з дітьми утримує вона — так само щодня їздить працювати за кордон.
«У мене дочки з зятями в Чехії. Я сама тут, важко, ноги хворі. Раніше зяті приїжджали, тут їхній дім, а тепер я в них на господарстві», — пояснює літня жінка на ім’я Євдокія, яка велосипедом зібралася до Румунії за ліками.
Каже, скучає за внуками. Щоб побачити їх, інколи їздить у Карлові Вари.
Утікав, щоб потанцювати в Німеччині з колишньою партнеркою
Хочуть виїхати до дружини з дітьми або заробити грошей. Такі причини, за словами речниці Мукачівського прикордонного загону Лесі Федорової, найчастіше називають чоловіки, яких затримують прикордонники.
Пригадує незвичну історію. Затримали 19-річного, який планував перепливати річку. Він пояснював, що це заради танців і дівчини. Мовляв, до війни займався бальними танцями, його партнерка виїхала до Німеччини. Мала там виступати й наполягла, щоб хлопець станцював із нею.
«Його батьки не знали, що він поліз у таку воду. Коли його затримали, справді мав танцювальне взуття та костюм. Переконував, що після виступу одразу повернувся б, бо навчається в Україні», — розповідає Леся Федорова.
З якими документами намагаються виїхати
За рік повномасштабного вторгнення на так званій зеленій ділянці кордону, тобто в обхід пропускних пунктів, прикордонники затримали понад 11 тисяч людей. Ще більш як чотири тисячі порушників виявили в пунктах пропуску з підробленими документами.
Якщо ввести в пошуку ключові слова, телеграм-канали знаходять оголошення, де пропонують документи на «легальний» виїзд. Довідку військово-лікарської комісії, яка за станом здоров’я звільняє від військової служби, пропонують за 1300 доларів. Виїхати як волонтеру — від 800 доларів.
Інколи ділки під прикриттям благодійного фонду рекламують послуги як «акцію», тобто зі знижками. Мовляв, продажем місць «волонтери» терміново збирають гроші на авто для ЗСУ.
«Буває, забиваємо в систему довідку військово-лікарської комісії, а там людина без руки або без ноги. Був навіть випадок, що чоловік “звільнений” від військової служби через вагітність», — розповідає інспектор прикордонного контролю на пункті перетину «Солотвино» Іван Томашук.
Також популярні підробки пенсійних посвідчень про інвалідність. А доки існував дозвіл для виїзду українців, які навчалися в іноземних закладах, масово фальсифікували документи «студентів».
Досі підробляють свідоцтва про народження дітей, щоб виїхати як багатодітний батько. Леся Федорова пригадує, як в одній групі чоловіків виявили 12 підроблених свідоцтв.
Не гребують хоронити заживо матір своїх дітей, коли показують сфальшовані свідоцтва про смерть дружини, щоб виїхати як єдиний опікун.
Більшість чоловіків зі сфальшованими документами намагаються їхати на пропускний пункт у час, коли не працюють державні установи. Це щоб прикордонники не могли зателефонувати до територіальних центрів комплектування (раніше військкомати — ред.), щоб перевірити довідку, або швидко зв’язатися з консульствами, якщо документи про постійне місце проживання в іншій державі викликають підозри.
«Тоді дивимося по своїх базах. Якщо бачимо, що людина мешкала в Україні останні десять років, то як вона отримала право на постійне проживання в Чехії чи Німеччині? Для цього мала б там жити десять років», — пояснює Іван Томашук.
«Фіктивних» дітей, коли РАЦС не працює, вираховують методом опитування. Псевдобатьки губляться в деталях, коли їх питають про третю дитину.
Легенди для прикордонників
Тих, хто планує перетинати кордон «зеленкою», тобто в обхід пропускних пунктів, посередники просять продумати легенду — чого вони прибули до прикордонного району. Адже ще на шляху туди стоять мобільні контрольні пости прикордонників, де детально опитують немісцевих чоловіків, куди й навіщо вони їдуть.
Свою легенду й досвід перетину кордону через річку Дністер у бік Молдови описав чоловік, чию історію вдалося знайти у відкритому телеграм-каналі. Тепер він пропонує послуги іншим.
Вигадана мета його поїздки до прикордонного населеного пункту — купити там авто та порибалити. Він справді через OLX знайшов там оголошення й зідзвонився з продавцем. Узяв вудки. Це все показав на прикордонному посту дорогою до села.
Далі, за його версією, він оглянув авто у продавця й пішов рибалити. Там його застав прикордонний наряд — але з вудкою, опущеною у воду, тому ніби питань до чоловіка не виникло.
«Увечері, коли почалася комендантська година, як домовлялися з перевізником, я сховався в кущах, за 30 метрів від берега. Близько першої години ночі пройшли прикордонники, ліхтарем світили собі під ноги. Присів навпочіпки. Ще через годину пролунало дзижчання, вздовж берега літав дрон, я цього чекав. Це перевізник перевіряв, чи немає поруч прикордонників. Потім на річці заблимав ліхтарик, я відповів ліхтарем мобільного телефону. За п’ять хвилин я сидів у човні, через 15 опинився на молдавському березі», — описує автор телеграм-каналу.
Правдивість історії з «риболовлею» на Дністрі відверто викликає сумніви. Плавати й рибалити на самому кордоні заборонено, тим паче не місцевим. Як і звуки дрона, що навпаки, можуть привернути увагу наряду. Ймовірно, історія написана так, щоб знайти надто довірливих клієнтів.
Водночас темна пора справді найзручніша, щоб крадькома дістатися до берега й сісти в човен. Тим паче для Закарпаття — єдиного регіону, де з початку повномасштабного вторгнення не було комендантської години й пересуватися вночі чи на світанку не є порушенням.
Ризики, про які не попереджають
Але темна пора — це додаткова небезпека, особливо для людей, які не мають розуміння й досвіду, що таке гірська ріка.
За словами прикордонників, щоб не втратити «клієнта», посередники часто не кажуть про всі ризики. Не завжди навіть пропонують човни чи гідрокостюми.
«Їх, можна сказати, просто дурять. Посередники, щоб ми їх не зловили, до річки навіть не підходять. Вони підводять (клієнтів — ред.) ближче до берега, кажуть: вам треба пробігти ще умовно 130 метрів повз кущі й там буде річка, де нібито вода по коліна, але для страховки от вам дитяче надувне коло», — розповідає Богдан Дудка, начальник відділення інспекторів прикордонної служби «Тячів».
Держприкордонслужба
Ми спускаємося з ним крутим берегом до Тиси, по якій проходить кордон із Румунією.
«Раніше річка сюди доходила. Вода підіймалася аж до мосту, до балки», — показує рівень води при повенях Дудка.
Тоді глибина річки сягає семи метрів. Зазвичай її глибина — до трьох метрів, а ширина в деяких місяцях — до 50.
Під ногами на схилі мокра земля після дощу, пластикові пляшки та залишки поліетиленових пакетів. Це сміття, яке Тиса позабирала з берегів населених пунктів, де люди викидають непотріб біля річки. А коли рівень води впав, принесені пляшки й пакети залишилися.
«У темряві можна зачепитися за якесь гостре сміття. Тобто травмуватися на самому початку авантюри або з дамби впасти чи з обриву», — каже Богдан Дудка.
Ще одна небезпека — велике каміння на березі та на дні гірської річки слизьке й гостре.
«Можна ногою застрягнути у воді між камінням. Ми так діставали людину. Ти ж не знаєш, що тебе в цій річці чекає, можливо, там дерева позмивало, теж були випадки, що люди плили й на гілки напорювалися», — додає прикордонник.
Речниця прикордонників Леся Федорова наголошує, що люди з інших регіонів України часто «гадки не мають, яку перешкоду їм доведеться долати» й банально не знають, що гірська річка дуже холодна. Тим паче якщо ніколи не були в Карпатах.
Але попри це є унікуми, які без досвіду походів погоджуються пішки горами долати кордон, хоча навіть професійні туристи там проходили маршрути за три доби.
Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Західний кордон
Утікачі, які зникли безвісти
23 березня вранці біля Солотвиного прикордонники побачили в річці тіло чоловіка, яке принесла течія. На потопельнику був прикріплений у поліетилені закордонний паспорт та посвідчення водія.
Зазвичай документи та валюту «плавці» чіпляють на себе скотчем. Але буває, що посередники радять не брати документів, щоб у разі затримання прикордонники не мали жодних доказів про намір перетнути кордон.
«Організатори інструктують цих людей нікому не говорити, де і в який спосіб вони перетинатимуть кордон. Тому, дуже ймовірно, що родичі загиблих навіть не знають, де вони ділися. І якщо їх (тіла без документів — ред.) знаходять із румунського боку, а з українського немає запиту про зникнення, то в Румунії, скоріш за все, цю людину шукати не будуть», — додає Леся Федорова.
Так досі не знайшли тіло чоловіка, який 14 березня планував переплисти Тису на угорський берег.
Коли прикордонники засікли двох чоловіків, які бігли з гумовим човном до річки, один сховався в чагарники, а другий від переляку стрибнув у воду. Але одразу почав тонути й кликати на допомогу. Врятувати його не вдалося, стрімка течія понесла його далі.
«Тіло досі не знайшли, але затримали другого чоловіка. Він закарпатець. А другий, що, ймовірно, потонув, — із Миколаївщини. Познайомилися перед тим, як посередники звели їх разом перепливати річку», — розповіла речниця.
Як працює схема, які тарифи й до чого тут тютюнові контрабандисти
За свідченнями вцілілого чоловіка, спілкування з організаторами відбувалося лише телефоном. По ньому й дали вказівки, де та коли чекати людину, яка їх проінструктує.
До них підійшов невідомий у масці, приніс та надув гумового човна. І показав напрямок до річки, куди бігти.
За це чоловіки мали сплатити переправникам по 3,5 тисячі доларів.
«Дехто платить наперед, але більшість домовляється, що розрахуються після переправлення. За кордоном або теж є посібники, або в Україні родичі передають гроші організаторам», — уточнює Леся Федорова.
У перші місяці повномасштабного вторгнення тарифи були значно вищі — 7-8 тисяч доларів за особу. Зараз — від 2,5 до 5 тисяч.
Крім трьох-чотирьох організаторів (хтось шукає й переписується з «клієнтами», хтось координує їхній приїзд до конкретного населеного пункту), до схеми залучають і місцевих жителів, наприклад дітей ромів, які таборами живуть біля берега.
За оплату вони надають інформацію про пересування прикордонників уздовж річки. Інколи зручного моменту для втечі доводиться чекати в готелях чи в господарів кілька днів.
За словами Лесі Федорової, схеми очолюють ті самі люди, які до війни організовували контрабанду цигарок через річку чи гори.
«Вони заробляють на переправлянні людей набагато більше, а зусиль менше. Цигарки ж треба закупити, доставити у прикордоння, знайти людей, які їх носитимуть, та тих, хто з протилежного боку забере “товар” і доставить кудись. Треба знайти, де його далі збувати», — розповідає речниця про перепрофілювання ділків.
Проте ризики для організаторів схем зараз вищі. За контрабанду цигарок не було кримінальної відповідальності. А за організацію нелегального перетину кордону загрожує від трьох до дев’яти років тюрми.
А от їхнім «клієнтам» у разі затримання виписують адмінпротокол. Якщо суд його задовольнить, то це штраф від 8,5 тисячі гривень. Проте не факт, що суддя стане на бік прикордонників.
Намір перетнути кордон — це не спроба
У день нашого перебування в прикордонному містечку Тячів у тамтешньому районному суді розглядали чотири справи за адмінпротоколами про незаконний перетин або спробу незаконного перетину кордону. Жодну з них не задовольнили — судді не побачили в діях чоловіків ознак правопорушення.
Три справи розглядала суддя Лілія Сас — одну за одною, з інтервалом у 10 хвилин. Цього часу виявилося достатньо. Тим паче, що ніхто з відповідачів до суду не прийшов — такі справи можна розглядати без присутності відповідача.
У коментарі hromadske Лілія Сас пояснила, що в жодній із трьох справ вона не виявила складу злочину, бо чоловіків затримали не на лінії кордону, а на певній відстані від неї. Одного за кілометр, другого — за п’ять.
В адмінпротоколах про цих чоловіків зазначено приблизно однакове: намагалися змінити напрямок руху, коли побачили прикордонний наряд, нервували й не могли пояснити мету перебування в прикордонному селищі. Врешті й перший, і другий зізналися, що хотіли нелегально перетнути кордон. Мали закордонні паспорти та валюту.
А втім, суддя уточнила, що намір перетнути кордон — це ще не спроба. Тим паче при затриманні не було переконливих доказів, як, наприклад, заготовлений гідрокостюм.
У третій справі суддя теж стала на бік відповідача. Його затримали за 200 метрів від кордону. Але попередньо він надіслав до суду чек про купівлю квитка на автобус із Тячева до Ясіні. Частина цього шляху пролягає в прикордонній смузі, і саме там, за поясненнями чоловіка, його зняли з автобуса на блокпості та склали адмінпротокол.
Мар’яна П’єцух
Матеріал створений за підтримки «Медиасети»
