Ольга Федорова до 2022 року працювала у торговельно-економічному коледжі і навчала студентів особливостям туристичної та готельно-ресторанної справи. До лав Національної гвардії приєдналася нещодавно. Каже, що мотивація була дуже проста: хоче спрямувати власний войовничий дух у боротьбу за перемогу України.
«Я хочу відстоювати свої права, свою свободу і незалежність. Ми маємо бути активними, щоб змінити самих себе і людей, що нас оточують. Не сидіти і чекати, що хтось за нас це зробить, а робити самим, допомагати нашим воїнам виборювати спільну перемогу. У мене завжди була активна життєва позиція, зараз всю свою активність я хочу реалізувати на військовій службі».
Ольга пригадує, що коли прокинулась 24 лютого, то не повірила, що росіяни наважилися на відкрите повномасштабне вторгнення, хоча розуміла агресивні наміри і природу окупантів ще з 2014 року.
«Я до останнього не вірила, що російська армія нападе. Як це могло трапитися у 21 столітті! Однак, коли стали приходити сповіщення від моїх друзів та родичів з Київщини, ми зрозуміли, що це реальність. На деякий час я виїхала за кордон, але згодом повернулась з наміром приєднатись до сил оборони. Я як українка не могла ховатись в іншій країні, коли на мою Батьківщину напали. Десь у глибині душі я завжди хотіла до війська, але діти були маленькі, а служба в армії нечасто залишає багато часу для родини. Тепер же я впевнено вирішила, що буду служити нашій державі в однострої і зі зброєю в руках. Можна назвати це моєю місією. Я прекрасно розумію, що це не пригода, не туристичний табір. Все це по справжньому. Звісно, що в першу чергу я жінка і мені фізично складно бігати в бронежилеті, з автоматом і каскою, відпрацьовувати певні вправи. Втім, я займалась спортом і долати складнощі вмію. Думаю, що в мене все вийде».
Ольга розповідає, що зараз адаптується у новому колективі, звикає до військового способу життя. Каже, що труднощі її не лякають і вона збирається продовжувати службу.
«Мені поки що нелегко даються армійські вимоги, але я маю дуже велике бажання навчитися і обов’язково навчусь. І до колективу звикну, і до команд, і до бронежилета. Мені колись доводилось стріляти в тирі, але зі справжньою бойовою зброєю все інакше. Думаю, що і це в мене вийде. А згодом ми здобудемо перемогу. Це обов’язково станеться, адже ми вже продемонстрували всьому світу, що маємо не лише величезний природній і людський потенціал. Світ нам допомагає, там бачать нашу жагу до свободи і до перемоги. І ми не підведемо!».
Західне територіальне управління Національної гвардії України
