Днями випадково стала свідком доволі типової, але вкрай негарної ситуації.
Вулиця Мукачівська, Ужгород. Хто не знає – маленька вуличка, доволі коротка, яка йде від площі Петефі до залізничного переїзду й сполучається з вулицею Гагаріна. Зазвичай ця вуличка заповнена автомобілями, припаркованими по обидва боки. Завдовжки вона – на мій не дуже точний погляд – до 2 кілометрів, себто, ганяти, розганятися, обганяти по ній когось просто нема сенсу: не встигнеш натиснути на педаль газу, як уже гальмувати потрібно.
Тим не менше…
Трьом молодикам на позашляховику (щось таке, не зовсім легкове, не хотілося витріщатися і придивлятися, що за марка) захотілося по цій вулиці поганяти. Може, й не просто так їм цього захотілося, бо зразу за ними я побачила поліцейську машину, яка хлопців наздогнала і зупинила. І тут почалися цирки.
Ні, не так: тут почалося бидляцтво…
Вибачте, я не знаю, які слова дібрати, щоб описати якоюсь більш-менш літературною мовою цю картину.
Молодики вийшли з авто з руками в кишенях і давай «наїжджати» на працівників поліції. Вислови на кшталт «та чо ти нас зупинив…», «та ти чо, не знаєш….», «а я на тебе подивлюся, як тебе на ковйор викличуть, як заспіваєш…» – і все в такому чи подібному репертуарі.
Відверто: було так гидко це почути, що просто жах. Я не стояла спеціально, щоб підслуховувати, просто так вийшло, що поряд із місцем інциденту пила каву зі знайомими. І мимоволі все це спостерігала та чула.
Треба віддати належне працівникові поліції, який дуже ввічливо говорив з водієм і на всі «бидляцькі» докори та погрози реагував спокійно. Вочевидь, наслухався такого вже доволі.
Після півгодинної сварки на зауваження молодика, чому поліцейський йому тикає, останній дуже ввічливо відповів: «Зазвичай у всіх ситуаціях я звертаюся до громадян на «ви», а при звертанні до жінок, осіб старшого віку я навіть не переходжу на «ти», а тут у відповідь на твоє ТИканння і я перейшов на ТИ».
Щоб говорити на «Ви», слід це заслужити – хотілося мені додати до цієї перепалки.
А ще хотілося підійти і сказати: та що ви таке, хлопці, витворяєте? Чи за те, щоб ви тут могли «вишивати» по вулицях і створювати аварійні ситуації там, на східних рубежах нашої держави, щодня гинуть наші захисники? Вони кладуть свої життя за законність та порядок у нашій державі, за те, щоб усі ми жили по-європейськи, і якщо ви не хочете цього, то летіть на своєму недобитому джіпику в якийсь задрипінськ на краю рф, а не рухайтеся по Ужгороду. Очевидно, що нам з вами не по дорозі!…
І так хотілося попросити поліцейських скрутити цих наглих молодиків, закинути в багажник і відвезти на передову – повчити їх там манерам, правилам дорожнього руху, етикету та законам.
Бо скажіть мені, як інакше?
Як можна класти життя за законність і порядок, якщо все це нівелюють недовиховані недомажори? Невже в них самих не «йокне» ні разу в серці?
Поліцейські, до слова, виконали всю процедуру, як годиться: склали протокол про порушення ПДР. Сподіваюся, наші найгуманніші суди в світі справу розглянуть в рамках законодавства, без полегшення участі винуватців, не забуваючи при цьому, що і їхні діти ходять вулицями…
Не записувала номери поліцейських, але, якщо раптом прочитають мою колонку, хочу сказати: «Вдячна вам, хлопці, за вашу роботу. Так, знаю, що не завжди й не все так, як хотілося б, у тому числі й у вашій сфері, але ж… Але ж маленькими кроками й поволі можна дійти до Парижу, а галопом і наскоком опинитися в найближчому рівчаку. Головне – прагнути, робити порядок в міру своїх сил, а там і всюди він настане… Дякую!»
Надія Петрів
