Комунікабельна, товариська, з великим захопленням розповідає про своїх вихованців. У вільний час із друзями та дітьми часто бувають на природі, радо блукають по лісах і полях, піднімаються в гори. Найбільше часу проводить з донькою. Нинішній гість редакції – викладач біології Гатянської ЗОШ, керівник гуртка збереження народних традицій Агата Леврінц.
– Як свого часу виникло рішення обрати фах педагога?
– Уже десятилітньою задумала стати вчетелем, бо завжди знаходила спільну мову з дітьми, і з ними сьогодні краще спілкуюсь, ніж із дорослими. Передавання знань, виховання підлітків стало для мене життєвим кредо, це мотивує і прикрашає будні.
– Одночасно велику увагу звертаєте на збереження народних традицій…
– Так. Хоча серце тягнеться до реальних наукових досліджень, та вивченням народних звичаїв і традицій теж дуже люблю займатися. Цікавить рукоділля минулих часів, весільні та інші ритуали – вони приносять задоволення.
– А для дітей?
– Звісно, і для них. Багато років тому помітила, що підлітки не вміють корисно використовувати свій вільний час, тому коли католицька єпархія оголосила конкурс “Збереження народних традицій у школі”, одразу подала заявку на участь у ньому і приступила до створення відповідного гуртка. Спочатку займалася з 8 учнями, а тепер, упродовж останніх трьох років, їх кількість зросла до 20.
– Отже, крім викладання біології, маєте терпіння займатись і цим?
– Я не зовсім терпляча, часом швидко “загораюсь”. На уроках біології, які у 10-11 класах аж ніяк не прості, буває, що стомлююсь. Але коли бачу, з яким завзяттям вирішують завдання мої вихованці, втома зникає. Правда, стимулює і те, якщо вправи виконуються успішно, в нагороду буде цікава екскурсія.
– Ви рішуча людина?
– Друзі кажуть, що могла би бути впевненішою в собі, але що поробиш, така вже є.
– Тривожитесь інколи?
– Звичайно, але назвала б це краще хвилюванням. Дуже переживаю за виступи дітей, здається, навіть більше за них.
– Залишився ще місяць літніх канікул, у такий період можуть відпочити і вчителі. Ви як проводити цей час?
– Живемо у селі, тому є багато робіт по господарству, на обійсті, городі. Скажу відверто, що після духовної діяльності залюбки працюю фізично. Проте залишається час і для подорожей, цікавих екскурсій, що теж дає заряд енергії.
– Розкажіть кілька слів про сім’ю.
– Живу з донькою, Аннамарії вже 13. Цей перехідний період найскладніший. Бунтівний, але керований. Суть полягає в тому, щоб робити все разом. Власне і займатись збереженням традицій почала завдяки доньці, бо вона тягнулася до народних танців. Дівчина досить спритна, гарно малює, у перспективі хотіла б навчатися далі у цьому напрямі. Для гуртка теж виготовлює чимало речей, мені на радість багато часу приділяє розробці нових проектів. Допомагає і вдома – прибирає, ходить за покупками тощо.
– Любите ходити по магазинах?
– Вимушена. Аннамарія вже не одягає те, що виберу їй я, вона сама робить це, причому рішуче. Це теж наша спільна програма. До цього в мене на покупки йшли хвилини, а зараз охоче проводжу з донькою в бутіках більше часу.
– Щодня спілкуєтесь із багатьма людьми. Швидко розпізнаєте їх?
– Проблема в тому, що в кожній особі намагаюся знайти щось позитивне, але пізніше виявляється – це не завжди відповідає дійсності. Проте і тоді думаю, що кожен може змінитися, хоча, можливо, переоцінюю співвітчизників.
– Мали вже розчарування?
– Звичайно. Намагаюсь працювати над тим, щоб не була такою наївною. Сподіваюся, що рано чи пізно і це вдасться. Досить швидко ображаюся, але так само за кілька хвилин все прощаю – я не злопам’ятна. Друзі це добре знають і коли бачать, що образилася, одразу втішають мене.
– Маєте багато друзів?
– Слава Богу, так. І серед колег, і в селі, в інших місцях. Стараємось організовуати багато спільних програм, подорожуємо разом, відпочиваємо або просто йдемо «на каву». Інколи це суто жіночі посиденьки, але приємні хвилини приносять і періоди, проведені в сім’ї.
– Вважаєте важливими такі зустрічі?
– Без них життя було б порожнім. Під час таких бесід людина заспокоюється, бо знає, що може на когось розраховувати. З друзями можна обговорити і сімейні проблеми, адже знаю – співбесідники дружелюбні, не криють у собі злого умислу.
– Друзі чи вихованці звикли підносити вам щось несподіване?
– Так, і це дуже приємно. Нещодавно святкувала день народження, хоча не люблю його відзначати. Приємною несподіванкою стало те, що мої вихованці самі спекли мені торт – це незабутні моменти.
– Ви з великою любов’ю, захопленням розповідаєте про свою роботу, з ваших слів відчувається неабияке покликання. Було б перебільшенням назвати вас максималісткою?
– Ні. Цього чекаю й від інших. Часто мені дорікають, що не потрібно все робити досконало або першою. Але поки це говорять, я вже зробила те, що доручили.
– Є такі справи, яких боїтесь?
– Боюсь втратити сім’ю. Бо вона найважливіша для мене. Коли б щось трапилось із членами родини, це був би сильний удар.
– Маєте хобі, яке за такої завантаженості дозволяє розслабитись?
– Дуже люблю подорожувати. Під час мандрівок повністю відключаюсь. Подібне відчуваю і в дітей. Радо беруть участь в організованих подорожах, причому разом із батьками. В підсумку формуються досить хороші команди. Побували в Карпатах, на Верецькому перевалі, оглянули відому оборонну Лінію Арпада, піднімались на вершини гір, блукали по пещерах, відвідали Мукачівський і Хустський замки, маєток Шенборна.
– Якщо б запитали, кому віддали б перевагу – морю чи лісу, мабуть, зупинилися б на останньому?
– Ні, бо море і його узбережжя теж дуже люблю. Мала можливість побувати на Адріатиці, це щось вражаюче. Однаково люблю і зелене, і синє.
– Коли б виграли, скажімо, в лото велику суму грошей, куди б відправились найохочіше?
– В Індію. Вважаю надзвичайно цікавою їх культуру, природу, яку бачила по телевізору. Приваблюють духовність і цінності Тібету. Сподіваюсь, що одного разу пощастить відвідати і цей куточок Землі.
