З ранцем на плечах Ілля виходить з нової школи в Ужгороді. Зараз 10 річний маріуполець живе з бабусею звичним життям 4-токласника. А ще два місяці тому за його життя боролися лікарі. Ілля мешкав з мамою на околиці Маріуполя. Коли почалося повномасштабне вторгнення, переїхали в центр. Де, як їм тоді здавалося, було безпечніше. Протягом місяця вони ховалися у підвалах та бомбосховищах. Їжу готували на вулиці, а пили дощову воду, — розповідає хлопчик. Коли повернулися додому, побачили, що їхній будинок вщент зруйнований.
“В підсумку ми прийшли на нашу вулицю, побачили, що будинку нашого нема. Вирішили піти до сусідки побачити, що там і як. Все нормально, ну як нормально, для тих часів було більш-менш нормально. Стало тихіше”, — каже хлопчик.
Ілля з мамою оселилися в сусідньому будинку. Одного вечора йшли до сусідки на ночівлю і потрапили під обстріл. “Ми були біля паркану. І тут стався вибух. Мамі потрапив уламок в чоло. В підсумку мене сусідка дотягнула. Надала першу допомогу, дала таблетку. І ввечері мама, на жаль, померла”, — згадує Ілля.
Маму похоронили у дворі власного будинку, а пораненого хлопчика наступного дня перевезли до Новоазовська. Там з його ноги видалили найбільший уламок. Ілля каже, що оперували без наркозу. Далі хлопчика перевезли до Донецька. “Хотіли відрізати ногу. Я про це дізнався лише в останні дні, як був в Донецьку. Тому, що мій лікар сказав, що ми могли тобі відрізати ногу. Просто я поворухнув пальцем, і вони зрозуміли, що нога ще не повністю атрофована”, — розповів хлопчик.
Суспільне Закарпаття