Проректори, викладачі, студенти, лаборанти, музейники, техперсонал, звичайні ужгородці та внутрішньо переміщені особи — хто тільки не долучився до наближення спільної Перемоги й волонтерства у ректораті УжНУ. У перші тижні повномасштабної війни хол ректорату перетворився на справжній мурашник, де від ранку й допізна приносили, виносили, складали, віддавали допомогу для українців на фронті та в тилу. Тут же, у холі ректорату, розгорнули масштабну роботу з плетіння маскувальних сіток. Поки одні містяни перебирали шафи, щоб знайти підхожий для маскувальних сіток одяг, волонтери в УжНУ різали його на смужки та плели сітки.
«Ми кинулися плести маскувальні сітки одразу ж — із 25 лютого, — пригадує координаторка Волонтеріату УжНУ Ганна Мелеганич. — У ті дні рибальські сітки й тканина відповідних кольорів була на вагу золота. Спочатку нам приносили власні рибацькі сітки небайдужі містяни. Але вони в людей швидко закінчилися, і ми почали шукати спортивні стіки — навчальні заклади передавали футбольні, тенісні й волейбольні сітки, які ми фарбували коричневою та зеленою фарбою для кращого маскування. Та вже за два-три тижні й ці сітки закінчилися. Тож почали їх плести самотужки. Купували капронову нитку – й колегині-доцентки опанували таке собі воєнне макраме».
Зі слів Ганни Мелеганич, найбільший наплив волонтерів був у перші тижні повномасштабної війни. Це дозволяло плести по 3–4 сітки розміром від 4х4м на день.
«Від 25 лютого до 25 червня до плетіння сіток в університеті долучилося близько 500–600 людей. Це й ужгородці, і люди, що приїхали із зон бойових дій та хотіли бути корисними країні. Хтось приходив на день-два, хтось був із нами кілька тижнів, а хтось допомагав місяцями. Люди приходили навіть у вихідні, навіть у великодню неділю! Звичайно, найбільше волонтерів було у перші два тижні: тоді понад 100 людей одночасно плели сітки. За цей час ми змогли сплести й передати на передову понад сотню сіток — це понад 1500 квадратних метрів маскування для наших Захисників та Захисниць».
Влітку Волонтеріат зробив перерву у плетінні сіток, трохи згодом зусилля об’єднали з іншими волонтерами Ужгорода.
