Початкова паніка та масова солідарність з біженцями вже в минулому, тепер війна, що точиться поруч, ледве зачіпає більшість людей. “Важко співчувати всім і втомливо бачити стільки страждань, тому ми воліємо відвертати голову – тому сьогодні спостерігається майже повна нецікавість до новин про війну в Україні”, – пише видання rtl.hu і, цитуючи фахівців, говорить про те, чому так відбувається, наскільки це є звичайною реакцією на стрес. Подаємо в довільному перекладі нашого видання.
“Ми можемо бути стурбовані наслідками війни в Україні для нашої економіки, але вид загиблих мирних жителів і страждання невинних людей більше не впливає на багатьох, і ми навіть не боїмося за власну фізичну цілісність, як це було від самого початку війни. Проте все це дуже зрозуміло. Ми попросили експертів пояснити феномен.
Майже півроку тому, 24 лютого, Росія напала на Україну, чим шокувала західний світ. З одного моменту до іншого багато речей ставилося під сумнів, наше відчуття безпеки, яке ми сприймали як належне в Європі 21 століття, похитнулося. Хоча війни спалахували й раніше гинули невинні мирні жителі, конфлікт в Україні особливо сколихнув Європу, оскільки конфлікти тривають далеко від континенту після Другої світової війни.
Можливо, тому люди в Європі та Угорщині негайно мобілізувалися, щоб допомогти біженцям харчами, одягом та житлом. Крім усього цього, оскільки Україна є сусідньою країною, був також страх, що росіяни зупиняться на Україні або підуть далі, що означало б початок Третьої світової війни. Сьогодні ми знаємо, що врешті-решт цього не сталося, але хоча більшість із нас може продовжувати своє життя, як і раніше, страждання продовжують бути повсякденним явищем в Україні, мирні жителі гинуть на автобусних зупинках, житлові будинки бомблять росіяни, а торгові центри піддаються нападу. Росія не припинила нелюдські вбивства та розправу над невинними.
«Ми хочемо нагадати людям, що в Україні досі триває війна. Інколи нам здається, що Європа звикає до цієї ситуації, і ми вважаємо за важливе привернути увагу людей до того, що ця війна все ще триває і вони нам ще потрібні», – сказав один із колишніх колег Володимира Зеленського, який бере участь у європейському концертному турі, організованому для придбання медобладнання для України.
Відтоді його слова, мабуть, ще більш справедливі. Переглядаючи онлайн-газети чи соціальні мережі, здається, що суспільство певною мірою зм інюється, але… його хвилюють комунальні рахунки та інші економічні труднощі, і все менше воєнних новин чи шокуючих кадрів виходить на перший план.
Ми досліджували з експертами, чому ми звикли до ситуації війни за кілька місяців і чому стали майже несприйнятливими до людських страждань.
За якийсь час вид страждань виснажує
«Спочатку я боялася набагато більше, ніж зараз», — сказала rtl.hu Лаура Фараго, доцент факультету педагогіки та психології ELTE. За її словами, страх почав швидко спадати, що пов’язано, в тому числі, з тим, що через деякий час з’явився офіційний наратив про те, що насправді відбувалося, як пояснювали події; виявилося, що українці тримаються краще, ніж очікувалося, а росіяни просуваються повільніше, а також були обнадійливі аналізи, чому Росії не варто було б атакувати країну-члена НАТО.
У людей виникла десенсибілізація, тобто втрата чутливості і так звана втома від співчуття, пояснила доцент університету:
«Ми постійно бачимо зображення жертв, соціальні мережі переповнені ними, але через деякий час ми повністю втрачаємо чутливість до цих речей. Багато картин війни жахають, але коли ти бачиш таку картину вісімдесятих років, то відчуваєш втому від співчуття», – пояснила Лаура Фараго.
Останнє особливо характерно для людей, які працюють у допоміжних професіях, наприклад, у сфері охорони здоров’я, але засоби масової інформації також можуть викликати його, «показуючи зображення людей, які постійно страждають, очікуючи, що співчуття відродиться, але через деякий час люди просто виснажуються».
Лаура Фараго також торкнулася дослідження, проведеного дослідниками ELTE з людьми, які допомагають біженцям з України. Анкету заповнила 2261 особа, враховувалася вся допомога, навіть якщо хтось поділився інформацією в соцмережах, аж до того, як хтось поїхав на угорсько-український кордон.
Серед іншого дослідження вказало, що у тих, хто справді хоче допомогти, ще раніше розвивається втома від співчуття, оскільки вони бачать те, що, хоч і дуже хочуть, вони не можуть допомогти всім.
Схема така ж, як і під час епідемії коронавірусу
За словами дослідниці, таке ж явище спостерігалося і у зв’язку з епідемією коронавірусу, де ця тема також не могла довго стояти на порядку денному. Коли з’явилися перші випадки, люди були дуже налякані, почали купувати запаси, ліки, серйозно ставилися до правил – навіть ті, хто потім стали скептиками ковіду чи вакцини. По суті панувала паніка, а потім із часом це змінилося.
Лаура Фараго також зазначила, що, за її спостереженнями, під час війни сайти, які раніше рекламували антивакцинальний та вірусоскептичний контент, раптом почали поширювати російську пропаганду. За її словами, проросійські фейкові новини, що “змазують” відповідальність, також могли сприяти тому, що люди стали більш нечутливими до новин про війну, серед іншого це змінило їхнє ставлення до росіян та українців.
Тому ті, хто вірять фейкам ковід-скептиків, швидше за все, повірять, що росіян спровокували українці. Ці дві речі зазвичай поєднуються, резюмував доцент університету.
“Хоча війна в Україні є дійсно безпрецедентною в Європі за останні десятиліття, епідемія коронавірусу вже «проторувала собі дорогу» в суспільстві, адже «з початку 2020 року ми могли відчути, як це, коли те, що ми вважаємо нормальним життям, змінюється за мить». Можливо, єдина відмінність полягає в тому, що розвиток коронавірусу був дещо повільнішим, оскільки нам знадобилося кілька місяців, щоб перейти від спорадичних випадків до точки, коли Європа була повністю закрита в березні”, – каже rtl.hu Бенс Сагварі, дослідник з Інститут соціології Центру соціальних наук.
Це зрозуміло і не дивно.
У перші дні війни найхарактернішою реакцією був шок. Представники старшого покоління, можливо, думали, що подібні зображення більше ніколи не побачать у Європі, тоді як представники молодшого покоління могли вважати, що таке може статися лише в комп’ютерних іграх.
«У віддалених куточках світу постійно були війни, але те, що війна йшла саме тут, у нас, і, за винятком південнослов’янського конфлікту, такого не було з часів Другої світової війни, викликало певний страх і надзвичайну емоційну реакцію, що, очевидно, мало також політичні наслідки», – посилається дослідник на воєнні наративи, використані у соцмережах.
Якщо ми подивимося, як довго може зберігатися увага та солідарність людей у разі подібних серйозних катастроф, соціальних потрясінь і трагічних подій, ми можемо спостерігати приблизно схожі закономірності, сказав дослідник. У перший період виникає надзвичайний інтерес, який часто означає конкретну допомогу, а потім інтерес повільно, але неухильно спадає.
За словами Бенсе Сагварі, інтенсивний інтерес зберігатиметься до тих пір, поки потрібно опрацювати багато нових подій та інформації. Після того, як людина вміє впорядковувати події в собі, причина і наслідок стають “на місце” – навіть якщо це не відповідає дійсності, й інтерес до новизни значно спадає. У таких випадках нам більше не подобається чути інформацію, яка ставить під сумнів наратив, який ми створили до цього моменту.
На думку дослідника, захисним механізмом є також те, що ми довго не підтримуємо початкову інтенсивну емоційну реакцію.
«Це схоже на випадок тих, хто працює на допомозі й щодня стикається з людськими стражданнями та трагедіями. Треба виробити якийсь механізм, щоб не перевантажувати себе емоційно. Через деякий час ми починаємо отримувати імунітет, це втома від співчуття, яка має давно відомі наслідки. Коли негативна інформація дуже інтенсивно ллється на нас по багатьох каналах, ми позбавляємося цієї інформації та емоційного перевантаження, просто відвертаючи голову від проблеми», – пояснив дослідник.
На фото: Демонстрація в Кракові / Артур Відак/NurPhoto через Getty Image
