Професор Федір Шандор: Неосвіченість росіян – це окопи в Рудому лісі, Буча та розбомблений театр

Фото професора Ужгородського національного університету Федора Шандора, який продовжує викладати навіть в окопах на фронті, стало вірусним. В інтерв’ю УНІАН він розповів, як продовжує читати лекції з передової, чому російські військові в Україні поводяться як невігласи, та яку страву дружини хотів би скуштувати після перемоги.

Фото викладача Ужгородського національного університету Федора Шандора, який читає лекції в окопах на передовій, облетіло цими днями весь український інтернет-простір. Історик, туризмознавець, соціолог записався в тероборону Закарпаття в перший день війни – одразу після того, як провів пари. Зараз він уже майже місяць на передовій. Але й там робить справу, яка сьогодні є синонімом боротьби за перемогу – навчає. І знайшов час поспілкуватись з УНІАН.

Федоре, як це – прокинутися знаменитим? Днями ваше фото репостили всі…

Не вперше (сміється).

Чому продовжуєте читати лекції? Студентів шкода? Чи відчуваєте обов’язок?

Ви дуже влучно кажете: це – мій обов’язок, бо в цей час особливо розумієш, що читати лекції – це виховувати націю. Ми за це воюємо – за освічену націю. Нині триває не просто війна, це боротьба двох світів – проєвропейського, демократичного та невігластва, загнивання.

Ви сказали, що воюємо за освічену націю – це натяк на те, що війська РФ, з огляду на їхні численні, м’яко кажучи, дивні дії, ті ж таки окопи в Чорнобильському лісі, не знають навіть банальних речей?

Однозначно! Ви самі бачите, до чого призводить неосвіченість людей! Відсутність освіти – це копати окопи в Рудому лісі. Відсутність освіти – це стріляти по атомних станціях, це бомбити театри. Відсутність освіти і освіченості – це Буча. Це знищувати навіть свої цінності. Як можна кричати на весь світ про православну віру і бомбардувати місця з її основними святинями – Київ, Чернігів, храми й монастирі? Це все і є відсутність освіти.

Я не знаю, як після всього цього взагалі охарактеризувати таке поняття, як “російська наука”. За три десятки років, які пролягли між нами після розпаду Радянського союзу, у них теж виросло нове покоління, мала вирости нова інтелігенція, натомість ми її не бачимо. Тому сьогодні можна казати, що російська освіта – це не освіта, це – дикунство.

Чи стали ваші студенти охочіше відвідувати лекції, відколи ви на фронті? Не пропускають?

Дійсно зросла відвідуваність. Напевно, студентам просто незручно стало пропускати чи просипати пари, особливо, коли дізналися, що веду лекції з фронту…

Чи йде вам назустріч військове керівництво в бажанні продовжувати читати лекції?

Так, я все пояснив керівництву, вони ухвалили рішення так організувати бойові чергування, щоб я міг продовжити проведення лекцій. Буває, коли маю пари, то чергую вночі, а опісля, вже вранці, спілкуюся зі студентами, читаю лекцію. Потім виконую інші завдання. Так – двічі на тиждень.

Інші військові слухають ваші лекції, бодай з цікавості?  

Хтось таки слухає, якщо мене підловили під час їх проведення і зробили фото. Зазвичай я читав лекцію і йшов далі виконувати завдання. Тому це було несподіване фото, яке потрапило “в ефір”.

Обстріли не заважають спілкуватися зі студентами?

Двічі під час лекцій траплялося таке, що відбувалися обстріли, але загалом вони не заважали. Одного разу, коли читав, зникло світло в бліндажі, тож довелося поставити в програмі аватарку, бо мене було погано видно. Проте ми й далі проводили лекцію вже в повній темряві з мого боку…

Кому ви, до речі, читаєте лекції?

Читаю лекції туризмознавцям 1 курсу – даю їм фактично вступ до туризмознавства, а також майбутнім магістрам, тобто 5-му курсу.

Багатьох цікавить, що там у блокнотику, який ви тримаєте у руці на фото.

Там нічого таємного (сміється). У блокноті – теми лекцій, які я не вичитав на момент вступу до тероборони, тож просто виписав їх і зараз працюємо за списком.

До слова, питання за вашим основним фахом: туризм в Україні помер через війну?

Ні, але він отримав специфічну рису. Фактично близько десяти мільйонів українців зараз були вимушені переїхати, змінити місце проживання. У мирний час вони ніколи б цього не зробили, а зараз виїхали і побачать багато чого нового. В тому числі – як живуть люди в інших областях нашої країни. Побачать також, як живе Європа. І це змінюватиме їхній світогляд, вони багато в чому зміняться. Так, все це вимушені поїздки, вони сумні, але в них теж можна вбачати певний позитив.

Розкажіть ще, як і коли ви вступили до тероборони?

У перший день війни й пішов. Зранку прочитав своїм студентам пари – якраз три були, а потім одразу пішов і записався в тероборону. Зараз служу в 68-му батальйоні 101-ї бригади Закарпатської тероборони. Спершу ми опановували військові основи, потім охороняли гірські перевали на Закарпатті, контролювали периметр українсько-польського кордону з українського боку. Коли надійшов наказ – це було 11 квітня – виїхали на нове місце дислокування, на передову.

Чи важко було звикати до військового режиму?

Треба розуміти, що я – цивільний, ніколи не служив. Тому особисто для мене найважче звикнути до режиму, до нових уставів, бо тут нікого не цікавлять твої особисті побажання чи якісь інші моменти. Не може бути такого: “Почекайте, я зараз…”. Тут так не проходить, тут потрібно вислухати командира, спитати дозволу поставити питання і так далі, й тому подібне.

Багато чому довелося вчитися. Був момент внутрішнього спротиву, але це армія, звикаєш до всього. Ми притираємося всі, бо дуже швидко розуміємо, що прийшли сюди не розважатися чи посидіти десь в іншому місці, а боронити нашу землю.

Ті, хто вас знає, зазначають, що ви дуже схудли за два місяці у війську. Це фізичні навантаження чи переживання?

Це в першу чергу режим та навантаження. Уявіть: щодня доводиться носити бронежилет, зброю, а це 15-16 кілограмів, багато рухатися. Інше питання – харчування, воно нормальне, але немає крафтового пива та ситних закарпатських страв (сміється) – ось тому зараз і повернувся до норми.

Що в першу чергу зробите, як приїдете додому після перемоги?

Поголюся! Я сказав, що поки не переможемо, то до того часу не голитимуся.

За якою стравою дружини найбільше скучили?  

За рокот-крумплями – це така смачнюща закарпатська страва (відварені яйця, картопля та ковбаса, залиті сметаною, запікаються в духовці, – УНІАН). Як приїду, попрошу приготувати.

Наталія Петерварі  

Post Author: UA KISZó