Жорстока війна, яка триває в Україні, об`єднала небайдужих. Про те, які програми вдається реалізувати за підтримки Угорщини, розповіла нашому виданню волонтерка Христина Кудлотяк.
- Христино, чим займалися до початку повномасштабної війни?
- Поки не почалася війна, я займалася культурним проєктом – «Закарпатський культурний караван». Завдяки цьому ми організовували в Закарпатті різні цікаві заходи, співпрацюючи з угорським театром Будапешту, іншими культурними організаціями.
- Наразі таку діяльність призупинили?
- Бачимо, що зараз це недоречно. Ми почали працювати в січні, склали програму на рік, почали організовувати масштабну виставку в Мукачеві, але зараз ту роботу призупинили. Хоча всі розуміємо, що сидіти без роботи неможливо.
- Христино, розкажіть про волонтерську програму, через яку надаєте допомогу
- Назва нашої програми – «Угорщина допомагає». Цей проєкт існує в Угорщині вже давно, він був покликаний до праці з країнами, в яких пригнічують християн (зокрема, африканські країни…). Але зараз трохи програма перелаштувалася через війну в Україні. Наша програма здійснюється з ініціативи Іштвана Грежі – Уповноваженого міністра з питань розвитку Закарпатської області і програми розвитку дошкільних навчальних закладів Карпатського басейну.
- Якою є структура програми?
- Сама програма має декілька ланок. Наприклад, екуменічна служба – це організація гуманітарної допомоги в Закарпаття та в «гарячі» точки. Ми паралельно запускаємо декілька інших програм, наприклад – «Програма споживок». Кожен день ми організовуємо обіди, де дуже важко нагодувати старших людей чи переселенців. Починали ми з Ужгорода, потім програма запрацювала в Мукачеві, відтак підключили Берегівщину. Щоденно це 1000 обідів. Загалом ми організували приблизно 7000 обідів від 16 березня. Спершу ми готували по 300 обідів щоденно, роздавали їх в Ужгороді на вокзалі, бо туди прибувало багато переселенців. Передавали обіди і в місцеву дитячу лікарню.
- Щоденно передаєте велику кількість обідів. Хто допомагає їх готувати?
- Обіди готують місцеві заклади. До речі, це ще одна перевага програми – таким чином ми підтримуємо місцевий бізнес. Отже, програма виконує дві місії – надає робочі місця та годує тих, хто потребує.
- Можливо, працюєте і над іншими програмами?
- Так, маємо й інші. Наприклад програма муки (ще не визначилися з остаточною назвою) – намагаємося закупити муку, щоб запустити програму «Соціальний хліб». Хочемо передати муку пекарням. Також закупляємо макаронні вироби і воду, щоб надати допомогу у Львів і Тернопіль. Зараз муку і макарони накопичуємо. А води перша машина прибула 25 березня у Львів – 4 тисячі пляшок води (1,5 л). Допомогу відправили на прохання почесного посла Угорщини.
- Христино, що для вас є найважчим у волонтерстві?
- Коли вже робота триває, то все здається легким. Було важко почати – все організувати в потрібному темпі. Але важко бачити людей, які не знають, яка доля їх чекає. Важко чути історії війни. Я дякую Богу, що в нас наразі спокійно.
- Час для кожного непростий. Як тримаєте в нормі емоційний стан?
- Я намагаюся проводити час із рідними, друзями, які підтримують мене. Взагалі треба розмовляти з іншими. Це мій метод. Для мене це єдиний спосіб відволіктися.
Розмовляла Оля Богославська
