Неймовірну історію про закаапатця, який без двох ніг пішов нра фронт бити ворога, написав на своїй сторінці журналіст Ярослав Галас. Він написав: “Країну, яку йдуть захищати такі люди, перемогти неможливо”. Пропонуємо цю історію від Ярослава нашим читачам.
“За 1300 кілометрів від дому, в зоні бойових дій зустрів неймовірну людину та ще й свого земляка – Василя Штефка із с.Кушниця на Іршавщині (Закарпаття). 55-річний чоловік без двох ніг (!!!) пішов на фронт бити ворога!
Той, хто вчився в школі ще до здобуття Україною незалежності, чудово пам’ятає твір Бориса Полевого «Повість про справжню людину» – про радянського льотчика Другої світової Олексія Маресьєва. Котрий, втративши через поранення обидві ноги, приладнав протези і знову почав літати й бити нацистів із повітря.
Дехто вважає цю повість зразком радянського агітпропу, але слід визнати, що Маресьєв – реальна людина, яка дійсно воювала й била ворога всупереч своїй інвалідності.
А тепер Василь Штефко із Кушниці прийшов у 128-му бригаду, щоб бити росіян, котрі самі перетворилися на загарбників, руйнують нашу інфраструктуру, вбивають мирних людей і поводяться гірше нацистів.
У 2004 році на заробітках у Росії Штефко втратив обидві ноги і на протезах повернувся додому, в рідну Кушницю. А коли Росія вторглася в Україну, просто не зміг сидіти дома.
«Я не спав дві доби, коли побачив, що відбувається, – каже Василь. – Просто не зміг сидіти дома, зібрав речі й пішов у військкомат. Зізнаюся зараз перед командуванням, що збрехав там, – сказав, що в мене тільки один протез. І попросився в 128-му бригаду. Свого часу я служив у армії, вмію стріляти, непогано воджу машину. Люди, котрі не бачать протезів, навіть не здогадуються, що в мене немає ніг. Тут я за званням сержант, а за посадою – водій, служу в роті вогневої підтримки. Мій батько так само «незаконно» потрапив на фронт у Другу світову. Йому було 15 років, але він сказав, що має 18, і пішов воювати. Дома мене чекає дружина й 11-річна донька. Вони переживають, але й пишаються, що я захищаю країну…»
Василь Штефко з Кушниці – унаочнення для двох категорій людей.
По-перше, для тих хлопців, що сидять у тилу й придумують будь-які причини й аргументи, щоб залишатися там і далі, вигадуючи існуючі й неіснуючі хвороби. Вони «забули», що захист країни – це не бажання чи право, а закріплений у Конституції обов’язок громадянина.
І, по-друге, для росіян. Країну, яку йдуть захищати такі люди, перемогти неможливо.
Прийде час, і Василь Штефко своїми протезами розтопче двоголову курицю на російському гербі!”
