«Як тебе зовуть, парубче, щось ти мені занадто знайомий, звідкіля ти родом?». Голос Кирила в ці миті був дружнім, і в ньому не було навіть маленької нотки жорстокості чи ненависті, і підсудний це відчував повною мірою. Подув холодний вітер, і ледь не здув з голови Кирила теплу шапку. Пауза, яка виникла після його запитання, тривала недовго, бо незабаром змучений в’язень хрипло промовив: «Довбуш я, Олексою прозваний, а народився в селищі Печеніжин…»
Ці рядки не з давньої історичної хроніки і не з одного з багатьох творів 19-го чи 20-го століття, які змальовували життя та вчинки, кохання і смерть карпатського Робін-Гуда, а з роману, нещодавно написаного берегівським письменником Михайлом Гелетеєм, який називається “Олекса Довбуш. Від початку до кінця”. Це, до речі, не перша книга автора, він є поетом, казкарем, гумористом, фантастом, учасником літературних фестивалів. Але велика історична епопея – новий серйозний крок у літературній біографії пана Михайла…
Про Довбуша писали, співали, ставили фільми, його іменем називали скелі, колиби, навіть коньяк. Але тема виявилися невичерпною. Олекса Довбуш уособлює для багатьох українців прагнення до волі, гідності і справедливості, тому знов і знов до його образу звертаються і в наш час, зокрема, письменники. І Михайло Гелетей проробив велику роботу, збираючи матеріали. Герой його роману – оповідач, мандрує Карпатами, відвідує Печеніжин, батьківщину легендарного опришка, зустрічає колоритних верховинців, як от діда, який розповідає про лісових розбійників те, чого не знайдеш у архівах…
«Тільки тепер я нарешті помітив самого господаря старовинного будинку, який сидів на невеличкій пофарбованій табуретці, біля глиняної печі. Це був чоловік з сивою борідкою, і таким же сивим та кучерявим волоссям. Одягнений він був у чисту вишивану сорочку,але без ґудзиків, на груди спадали тільки червоні шовковисті шнурочки, якими дідусь і зав’язував свою безцінну вишиванку. Штани, зшиті з тонкого синього матеріалу, були гарно заправлені в чорні чоботи, з надзвичайно товстими каблуками. Голову дідуся прикрашав широкий солом’яний капелюх, перев’язаний вузькою рожевою стрічкою. В руках, кістлявих і жилистих, він тримав свою довгу паличку,яка була вирізана у вигляді знаменитої опришківської бартки, себто сокирки. Видно що з нею господар не розлучався ніколи, і завжди опирався на її тверду, полаковану поверхню. Я так замилувався образом господаря,що ледь не забув привітатись».
І дійсно, автор хоче познайомити нас з живими персонажами давньої історії, тому в його оповіді багато історичних реалій, описів батальних сцен, іноді – дуже дрібних, але колоритних деталей. Його герої пристрасні і задумливі, розсудливі і гнівливі, злодійкуваті і відчайдушні. Зрештою, вони дуже близькі до нас, але в той же час – лишаються історичними і достовірними. Достовірність – те, чим пронизаний весь роман і тому так хочеться перегорнути сторінки і дійти до легенди про срібну кулю, якою нібито було вбито народного месника (чи то зухвалого бандита?).
Як змалює смерть свого героя автор, який присвятив цьому питанню багато часу, вивчаючи історичні джерела?…
Але ми не будемо позбавляти читачів детективного задоволення, скажемо лише, що тут вбивця точно не дворецький…
Читати книгу Михайла Гелетея? Це вирішувати читачеві. Чи, може, дочекатися, поки роман екранізують? Завдяки його історичності і деталізації – це виглядало б цілком доречним. Але давня історія Карпат, та, зрештою, України і всієї Європи, знов нас кличе до переосмислень… Олекса Довбуш – один з тих реальних історичних діячів, хто дивним чином поєднав в собі мало сумісні протиріччя – він є розбійником і правдолюбцем, бійцем і мислителем, палким коханцем і розсудливим ватажком побратимів. Окреслити його образ одною фарбою – чорною або білою, навряд чи можна і на сьогодні… Бо, як говорить сам Олекса в романі Михайла Гелетея: «Життя, чорт забирай дуже цікава річ, тільки не завжди зрозуміла…»
І саме такі особистості, як Довбуш, наче магніт привертають увагу і будуть ще довго утримувати інтерес істориків, літераторів і всіх, хто хоче, якщо не осягнути ціле життя, то принаймні сформувати свою думку щодо нашої історії і наших героїв. А саме це зробив в своєму романі берегівський письменник Михайло Гелетей.
На фото: Михайло Гелетей зі своїм романом
