Ця людина дуже цінує сімейні цінності, вільний час проводить переважно зі своєю родиною. Чути одне одного і приймати рішення спільно – це те, що важливо цьому чоловіку і чим він керується як у сімейному житті, так і при веденні власного бізнесу. Гість рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» – тячівський підприємець Лайош Етвеш, котрий поділиться секретами успішного бізнесу.
− Що спонукало Вас стати підприємцем?
− Так склалася доля. Здобувши середню освіту, вступив на ветеринарний факультет Білоцерківського національного аграрного університету. Після закінчення ВНЗ я не міг знайти роботи, тож невдовзі мене призвали до армії. Виконавши свій армійський обов’язок, я так і не зумів влаштуватися за фахом, а прикордонна служба запропонувала підписати з ними контракт на подальшу службу, я й погодився. Служив я з 1998 до 2001 року. Після демобілізації ситуація на ринку праці не покращилася аніскілечки, щоправда, закарпатці в цій сфері ніколи не були розпещеними, переважна більшість із них знаходила роботу закордоном. Та настав час створювати сім’ю, а я якось не про таке життя мріяв, де я просто гість у себе вдома. Тож вирішив спробувати себе в підприємницькій діяльності. Родина моєї дружини теж вела власний бізнес, про який було відомо всім місцевим жителям, а також уже вибудувалося коло постійних покупців, у Тячеві цей магазин називали магазином велосипедів. Я приєднався. Потроху освоїв все, що потрібно для ведення бізнесу, наразі розвиваємо та керуємо магазином разом із дружиною, пропонуємо своїм покупцям широкий асортимент мотоциклів, велосипедів і всілякі запчастини до них.
−На Вашу думку, в наш час життя підприємця стало важчим, ніж кілька років рому?
− Труднощі знайдуться завжди, їх необхідно долати. Потрібно шукати можливості. Важливо знати не лише свої права, а й усвідомлювати обов’язки. Спираючись на досвід, можу чітко стверджувати: коли документація в порядку, сплачені усі податки, ніщо не може стати перешкодою для функціонування нашого бізнесу, адже врешті-решт місто теж зацікавлене у поповненні міського бюджету. Для мене велика допомога, що я є членом Клубу підприємців Верхньотисянського краю. У конкурсі, оголошеному в рамках програми розвитку економіки «Еган Еде», вдалося двічі отримати грошову винагороду, цього року подали тендерну роботу втретє. За останні три роки потік покупців дещо збільшився, велика допомога, що старі покупці залишилися з нами, і не потрібно було завойовувати нових клієнтів.
− Як Ви ставитеся до політики?
− Люблю політику та дискувати на політичні теми, бо вважаю це своєрідним мистецтвом. Якщо не звертаємо увагу на щось, не аналізуємо навколишні події, не бачимо, куди прямуємо і до чого дійдемо. Якщо люди з різними поглядами доходять до спільного знаменника – це теж можна вважати політикою. Хоча в останні часи це відбувається все рідше. Погано, коли організації чи люди, які переслідують спільну мету, не йдуть на контакт, не чують одне одного, приховують потрібну інформацію. Все це призводить до виникнення ненависті.
− Ви прихильник діалогів. В родині хто приймає рішення?
− Намагаємося обговорити всі питання, оцінювати позитивну і негативну сторони, приймати рішення спільно, як у бізнесі, так і у приватному житті. Я часто погоджуюся з дружиною, адже в неї досвіду набагато більше. Важливо розуміти одне одного, приймати спільні рішення, адже відповідати за свої вчинки потрібно разом.
− Хто з вас суворіший з дітьми: Ви чи дружина?
− Я переважно схиляюся до більш ліберального виховання, а моя дружина Еріка застосовує більш суворі методи. Та ці дві риси доповнюють одна одну. Нашій доньці Віці п’ятнадцять років, вона в нас відмінниця. Дуже старанна дівчинка, в якої є цілі, її не потрібно спонукати до навчання. Відвідує школу з українською мовою навчання. Оскільки подальше наше життя уявляємо вдома, подумали, що донечці легше буде будувати своє життя, якщо засвоїть державну мову. З власного досвіду знаю, наскільки важливо розуміти мову, аби при веденні всілякої документації можна було обійтися без перекладача. Але водночас приділяємо увагу й тому, щоб угорською мовою теж володіла і не забувала її.
− Як розподіляєте домашні обов’язки?
− Ніхто з членів родини не сидить, склавши руки. Виконувати хатню роботу допомагають і діти, особливо син Едвард, Віка залучається до хатніх справ рідше, бо багато вчиться. Інколи посуд мию я, не бачу в цьому нічого принизливого.
− Як проводите вільний час?
− Люблю бути в русі і залюбки проводжу час з дітьми. Часто разом з сусідніми хлопчинами навідуємося на футбольне поле, ганяємо в м’яча, бігаємо та просто гарно проводимо час. Дуже мало часу проводимо з дітьми, вони швидко виростають, тож намагаюся скористатися кожною можливістю, аби бути поруч із ними. Також любимо подорожувати, інколи влаштовуємо собі відпочинок на Балатоні.
− Подейкують, якщо подружжя проводить багато часу разом, швидко набридають одне одному…
− Ми звикли до цього. У нас теж є суперечки, але вони бувають майже в кожній родині, головне – дійти консенсусу, життя, на жаль, підносить нам неприємні сюрпризи, які потрібно вирішувати, часу набриднути одне одному немає.
− Чи добре розбираєтеся в людях?
− Тепер уже так, знаю, від кого що очікувати.
− Чим можна Вас вивести із себе?
− Навіть і не знаю. Вважаю себе досить толерантною людиною. Приймаю і ту точку зору, що докорінно відрізняється від моєї. Зазвичай намагаюся поводитися так, як хочу, щоб поводилися зі мною.
− Якби можна було здійснити три бажання, що б це було?
− Першим і, мабуть, найважливішим моїм бажанням було б те, щоб усі були здорові. Другою мрією, – щоб угорці Закарпаття нарешті об’єдналися, а не лише діяли один біля одного. Третє бажання, яке хочеться, щоб стало реальністю, – це мир та порядок в країні.
