Я вже неодноразово писала, що угорська скульптура може бути прекрасна, крута і дуже всяка – від “уріштен, ез мі” (пане боже, це що) до “йизушом, ез а собрас беґойозотт” (Ісусе, у цього скульптора заскочили шарики за ролики). Але що їй не властиво зовсім, то це стереотипність мислення і характерне для совка побоювання вийти за рамки норми. На страх виявитися смішним чи неправильним угорським скульпторам плювати з Геллерта (ну бо неправильним для кого і смішним з точки зору кого?) І це найкраще, що може бути для мистецтва в цілому.
Власне, я веду до того, що через таку внутрішню свободу скульптора, угорські пам’ятники іноді бувають дуже несподівані. Ексцентричні, я би сказала, не схожі ні на що.
І часто саме цією своєю несподіваністю виявляють чуже безкультур’я аптечно точно – як лакмусовий папір.
Я зараз на алеї Тот Арпада, тут божественно золота осінь, внизу розкинулася Буда, 20 градусів і я стою біля перил під пам’ятником. Наді мною абсолютно голий кавалерист, з одягу тільки каска.
Це пам’ятник угорським гусарським полкам – окремим підрозділам Австро-Угорської імператорської армії, які на самому початку Першої світової війни першими були кинуті австрійцями у м’ясорубку війни. Подекотрі частини майже у повному складі полягли, розстріляні ворожою артилерією, абсолютно не підготовлені до артилерійських обстрілів. Зокрема в бою під Городком у 1914 році, за підсумками якого командувач угорською кавалерійською дивізією фельдмаршал-лейтенант Ернст Антон фон Фройрах-Сабо застрелився.
За традицією в австрійській армії кавалерія більше ніж на 60 відсотків складалася з угорських гусарських полків, оскільки угорські місцеві породи коней вважалися одними з кращих у Європі, а угорці – найкращими вершниками. Але на момент початку Першої світової за свідченнями (письмовими згадками, листами та іншим) очевидців, угорські гусари перебували в плачевному стані – банально страждали від нестачі кормів для коней, їжі для людей, зброї, одягу та найбільш необхідних речей, тобто були майже голі і босі, та ще й проти пушок. Словом, на коні, у касці і з трубою.
“Какіє орігінали…”
Скульптор Петрі Лойош, 1934 рік.
В цілому Toth Arpad setany (алея Тота Арпада) – таке цікаве місце в Буді, покладене туристам прямо під ніс, але водночас майже невидиме і дуже затишне. Якщо ніколи нею не гуляли – обов’язково зробіть це. У кількох кроках від найбільшого туристичного трафіку Будапешту – Рибальського бастіону та Королівського палацу, тут чекаєш натовпів, черг до оглядових майданчиків і тини та перелази із селфі-палиць. Але уявіть собі – ні. Алея відносно Рибальського бастіону і Дунаю задня, тому на неї мало хто з туристів звертає увагу. Тим часом дарма: тут прекрасна специфічно будайська атмосфера. Літні, сиві як лунь, бабусі виводять на сонечко дідусів з паличками, приятельки вибігають з роботи випити каву і побалакати, пари обіймаються, тати і мами вигулюють дітей, елегантні пані – елегантних будайських болонок, інтелігентні дядечки читають газети та книжки. Божий спокій, заходить сонце, вся вкрита золотим і червоним листям, густо всіяна затишними лавичками.
➤ Також покладіть собі помітку для весни.
По-справжньому заворожує ця алея у квітні-травні, бо по всій її довжині, друзі мої, від початку до кінця ростуть сакури. 1 км сакур у рядок без жодних пробілів. Посаджені у 2009-му, ще порівняно молоді, абсолютно однакові, доглянуті, міцненькі і здорові. За ними слідкують, як за зіницею ока. І коли цей один кілометр сакур починає квітнути у ряд, сюди справді варто завернути для прогулянки. Фото з сакурами – Ildiko Kövesdy szeretlekmagyarorszag.hu
Ще одна цікава річ цієї алеї – декоративний керамічний фонтан – подарунок угорського міста Пийч угорському місту Будапешт на століття воз’єднання Буди та Пешту. Фонтан виготовлений Жолнайською порцеляновою мануфактурою з пірограніту, особливої кераміки, яка завдяки дуже специфічній технології обробки перетворюється майже на камінь. Їй абсолютно не шкодить нічого – ні морози мінус сто, ні кислотні дощі. Стоїть, так би мовити, вічно.
Про те, що хотів сказати автор, думки угорців розходяться, але, як я вже казала, до творчості тут ставляться ніжно і поштиво, тому вигляд офіційні джерела пояснюють турецькими мотивами, якими свого часу Жолнайська фабрика дуже захоплювалася. Подібні турецькі тюрбанові стовпи (оригінальні, з 17-го століття) можна знайти тут же в замку на залишках турецького кладовища.
І так, вони мають форму фалоса. Власне як і фонтан.
Дивно мені інше: як це ще ніхто з туристів не додумався ходити сюди терти той фонтан для бажання:-) Один з угорських віршів, що на фонтані, якраз про це й говорить “…légy általam is gyönyörűbb!” Будь завдяки мені прекраснішим (ою)”
Потріть про всякий випадок, а раптом?!
Інга Деяк, soulbudapest
