Говірка, дружелюбна, про свою роботу говорить з великим завзяттям. Однак мистецьке покликання витісняє любов до своєї родини, адже для цієї жінки це найважливіше. У вільний час куховарить та порається в городі. Гостя рубрики «За кулісою» «Kárpáti Igaz Szó» – берегівська художниця Єва Ковач, давайте знайомитися.
– Ви змалечку мріяли стати художницю чи так склалася доля?
– Зацікавленість до малювання виникла ще в дитинстві. Навчалася в Берегівській ЗОШ №4 ім. Лайоша Кошута, тоді я була редактором настінної газети, брала участь у всіляких конкурсах малювання. Помічала красу навколишнього середовища, обожнювала природу, квіти, дерева. Дивлячись на храми, часто мріяла. Для того, щоб стати художником, потрібно помічати ті теми та миті, які варті того, щоб увіковічнити їх. А для цього необхідно мати силу уяви. Часто настрій впливає на мої творіння, буває, коли нехотя обираю такі барви, які відображають мій внутрішній стан.
– Як склалося Ваше життя після закінчення школи?
– Я пішла зовсім іншим шляхом, вивчалася на економіста, ця спеціальність і справді далека від мистецтва. І в той же час ці два фахи якось доповнювали один одного завжди. Протягом довгих років працювала бухгалтером, лише у вільний від роботи час писала картини та самовдосконалювалася. У 1994 році створилася Спілка художників «Берег», серед засновників була і я, відтоді з моїх робіт постійно почали організовувати спочатку групової, а потім й персональні виставки, брала участь і в мистецьких таборах.
– Нещодавно розмовляла з поетом, який підмітив, що вірші, написані в молодости, відрізняються від тих, що створюються в сьогоденні. Чи можна висунути таке твердження і з погляду живопису?
– Так, адже допоки людина жива, доти вона змінюється, її особистість зазнає постійного розвитку. Коли знаходимо більш усвідомлений підхід до обраної теми, тоді можна говорити про зрілість письменника або художника. В ранньому періоді своєї творчости я дуже полюбляла графіку, однак попит на це вид живопису не великий. Люди з більшим задоволенням прикрасять стіну своєї вітальні картиною, написаною аквареллю чи олією. Не все одно, з якими вихідними матеріалами працюємо, адже якщо хочемо видати з рук якісну роботу, то потрібно використовувати лише якісні засоби.
– Як зовнішній спостерігач, вважаю, що живопис потребує витримку.
– Витримка потрібна у всьому, але це все залежить нашого ставлення до того, наскільки любимо щось робити чи ні. Обожнюю творити, тоді мене ніщо інше не цікавить. А своє ставлення підвладно змінити лише нам. Якщо, до прикладу, хтось не любить мити посуд, то поєднавши не приємну роботу з приємними речами, її виконання стає більш динамічнішим.
– Але Ви живите не лише жагою до мистецтва. У Вас двоє дітей, ба більше, маєте вже й онука.
– Заміж вийшла у 19 років і я стала мамою у зовсім молодому віці, але не шкодую про це, адже бути матір’ю – велика радість. Для мене сім’я є найважливішою. Народилося двоє доньок – Рената та Адріенн. Молодша вже подарувала нам онука. Німровду п’ять років і без перебільшення можу стверджувати, що малює він гарно. Обожнюю, коли діти передають своє світобачення через малюнок. Нещодавно онук намалював хлопчину з сердечком на голові. Запитала: чому він намалював сердечко на лобі, адже воно розташовано в грудній клітці. На що відповів, що хлопчина думає про своє кохання і завжди думає лиш про свою дівчину, тому й так намалював.
– Ваші доньки теж пишуть картини?
– Обоє успадкували відчуття прекрасного, звикли малювати, але тільки для себе чи в подарунок для своїх друзів. Однак в онука розкривається талант, і сподіваюсь, що можливо, продовжить розпочату мною справу. Німровд, до слова, дуже розумна дитина, розмовляє на двох мовах, відвідує англомовний садочок.
– Часто бачитеся з доньками та внуком?
– На жаль, не надто часто, адже живуть вони в Будапешті. Протягом майже п’ятнадцяти років я теж жила в угорській столиці, повернулася до рідного міста лише п’ять років тому. Після розлучення разом з дітьми перебралася до Будапешту. Там познайомилася з нинішнім чоловіком, який теж уродженець Берегова. Вирішили повернутися до рідного міста, адже обоє відчуває палку любов до Берегова. Наразі творю вдома, готуюся до наступної виставки, і при тому даю приватні уроки.
– Після п’ятнадцяти років, коли повернулися додому, знайшли старих друзів?
– Перші місяці зустрілася з дуже небагатьма знайомими, адже усі зайняті, біжать-спішать, не мають часу один на одного. На персональну виставку завітало чимало старих друзів, з більшістю з них зв’язок тримаємо і до нині. Мистецтво заполонює моє життя, поміж тим маю сім’ю, господарство, пораюсь в городі. В сьогоденні стало трендом спілкуватися в Інтернеті, але я все ж таки люблю обмінюватися думками віч-на-віч.
– Чим займаєтеся у вільний час?
– Полюбляю куховарити та займатися фруктовим садом, городом. Маємо фруктові дерева та вирощуємо деякі овочі: помідори, перець, огірки. Люблю свіжі прянощі, в городі їх насаджено повно. Поміж тим, маю фірмові страви, 11 років веду свій кулінарний блоґ з досить великою кількістю підписників.
– Чи добре розбираєтеся в людях?
– Люблю знайомитися з новими людьми, але не вважаю себе хорошим людинознавцем. Завжди виходжу з себе, аналізую людину через власний світогляд, тому бувало, що довелося розчаруватися в деяких особах. Вірю, що кожна людина хороша, однак в силу обставин особи стають не надто хорошими, але любов та віра в них здатні змінити їх в кращу сторону.
– Як реагуєте на образи?
– Маючи тонку натуру, реагую дещо вразливо, але довго сердитися не можу, легко пробачаю.
– Чи любите Ви сюрпризи?
– Не дуже полюбляю несподіванки. Багато сюрпризів підготувало життя, як хороших, так і поганих, але прибічник того, щоб обговорити заздалегідь, хто чого хоче.
– Як часто і який спосіб робите закупки?
– Коли маю обмеженість в часі, скупляю тільки найнеобхідніше. На базарі купую необхідні продукти, речі в одних і тих самих покупців. Але люблю і роздивлятися, інколи помічаю багато новинок, практичних речей.
– Переглядаючи сторінку на фейсбук, помітила, що Ви побували у багатьох красивих місцях. Чи є у Вас подорож мрії, яку хотіли б втілити у життя?
– І справді, я відвідала багато красивих місцевостей, але якби у мене було більше часу та грошей, навідалася би у навколишні замки.
