Ще до появи перших ефективних вакцин було очевидно, що на початках попит перевищить пропозицію. Тож наразі уряди в усьому світі, особливо в Європі, і насамперед Брюссель намагаються створити баланс між фактами, що стосуються щеплень проти COVID. Одним із них є необхідність масового щеплення, яке може допомогти у відновленні економіки та скасувати заходи щодо дотримання дистанції між членами суспільства ще до того, як остання надія на одужання та відновлення звичного способу життя не згасне.
Іншим важливим питанням є безпека цих вакцин. Наразі створено чимало фільмів про кінець світу, в основу яких покладені історії, приміром, про вакцини, які стають смертельними і вбивають більшу частину людства, тоді як решта вакцинованих перетворюються на зомбі. Не кожен уряд готовий іти на ризик (навіть тоді, коли загрози стати зомбі немає, натомість є ціла низка серйозних побічних ефектів) через неперевірені або неналежно перевірені вакцини. У зв’язку з цим керівництво країн остерігається та обирає повільніший, але більш перевірений шлях початку вакцинації в надії на вищий рівень сприйняття серед населення; а в той же час інші готові пришвидшити затвердження програми імунізації населення, аби якомога швидше повернути життя у нормальне, звичне русло. Відтермінування/подовження часу вакцинації матиме додаткову перевагу в тому, що попит на вакцину менших за територією та населенням країн буде значно меншим.
Третім вагомим фактором є ціна: незалежно від того, скільки грошей країна (або ЄС) готова заплатити, завжди знайдуться ті, хто готовий заплатити більше. До таких відноситься, наприклад, Ізраїль, який готовий купувати вакцини за цінами, вищими за ринкові. Важко знайти баланс між цими трьома факторами, кінцевий результат яких визначається індивідуальними інтересами кожної держави. Однак не лише це, а й низка інших факторів також відіграють важливу роль у процесі запровадження імунізації населення, а саме сучасний стан економіки, загальне ставлення населення до COVID-19, питання кризи та/або вакцинації, політичний тиск, доступ до альтернативних джерел вакцинації, фінансова сторона цих заходів тощо.
Усе це стало новим джерелом неминучого конфлікту між державами-членами ЄС та Брюсселем. Останнього звинувачують у негнучкості як в інституційному (затвердження відбувається повільно), так і в політичному плані, оскільки він не в змозі знайти «золоту середину» між інтересами різних держав-членів. Крім того, проблеми поставки та виробництва лише погіршують ситуацію.
Наразі всі ці проблеми відступають на другий план, посилена увага приділяється результату. Поки Сполучені Штати, Великобританія та Ізраїль мають достатні запаси, ЄС бореться з дефіцитом вакцин. Міністр охорони здоров’я Нідерландів Уго де Йонге, котрий нещодавно подав у відставку, 8 січня висловив припущення, що з заявки на 8 мільйонів доз вакцин, поданих за перші три місяці року, щонайменше 1,1 мільйона доз вакцин не надійдуть вчасно. А це означає, що майже півмільйона нідерландців залишаться без можливості отримати захист від коронавірусу вчасно.
Приина затримки вбачається в тому, що вакцину «CureVac» Європейське агентство з лікарських засобів так і не схвалило. Тож через нестачу вакцин Хорватія 23 січня припинила масову вакцинацію. Існує велика ймовірність того, що інші країни будуть змушені наслідувати їхній приклад. Того ж дня французьке національне управління охорони здоров’я (Haute Autorite de la Santé) відклало введення другої дози вакцини людям із метою, аби якомога більше громадян змогли отримати першу дозу вакцини. Ситуація донині так і не покращилася….
Питання в тому, які дії запровадить ЄС? Чи дозволить це державам-членам отримувати вакцини з альтернативних джерел, таких як Китай чи Росія, якщо це не суперечить їхнім національним інтересам, чи все ж таки застосовуватимуть централізований, а часом і повільний механізм дій? Ніщо не виключає застосування першого варіанту. Враховуючи те, що міжнаціональний бунт виявився надзвичайно недоречним, призвів до збільшення витрат та уповільнив процес вакцинації, було б доречним застосувати принцип субсидіарності та передати право ухвалення рішень у цьому питанні столицям.
Правда в криється в тому, що окремі країни вже зробили описані вище дії. Влітку 2020 року німецький уряд підписав дві угоди з компаніями Pfizer/BioNTech та CureVac і забезпечив країну загалом 50 мільйонами доз вакцини проти COVID-19. Оскільки Берлін не заявив про свої дії, до них можна застосувати стару римську приказку, яка стверджує: «Богам можна все, що дурачкам зась».
Якщо навіть Німеччина зобов’язалася відкласти ці поставки до того часу, поки вони не будуть поставлятися до країн-членів ЄС відповідно до угод ЄС, Німеччина, схоже, все ж порушила домовленість з іншими державами-членами, згідно з якою вона не мала право вести переговори з виробниками вакцин.
Німеччина почала також закуповувати вакцини, від яких інші відмовилися завдяки своєму стабільному бюджету. Країна планує придбати 94 мільйони доз вакцин «Pfizer»/«BioNTech» та 50 мільйонів доз вакцин «Moderna» незважаючи на те, що чисельність населення разом із дітьми становить 84 мільйони осіб (це ті, хто ще отримав свою дозу вакцини), а це є яскравим порушенням принципу пропорційності.
Дехто зайшов настільки далеко, що звинуватив Берлін у «прямому націоналізмі вакцинації», у той же час інші у своїх висловлюваннях були більш толерантними, зазначивши, що чимало країн (до прикладу, Болгарія) вирішили закупити дешевші у ціні вакцини «Оксфорд/АстраЗенека», які, до того ж, зручніші у використанні.
Однак справжнє питання полягає в тому, наскільки ці угоди відповідають думкам міністра охорони здоров’я Німеччини Єнса Шпана, які він висловив 16 грудня: «Ми свідомо вирішили піти цим шляхом з Європою, оскільки разом – ми справжня непереборна сила. Це твердження прижилося не лише в умовах цієї пандемії, у повсякденному житті, в прояві турботи одне про одного, але й у практиці європейської солідарності».
Одна з останніх подій, схоже, свідчить про те, що принаймні Німеччина зрозуміла необхідність збільшення кількості доз вакцини і швидшої їхньої поставки. Цей факт підтверджує заява прессекретаря канцлера Ангели Меркель від 21 січня, згідно з якою Німеччина готова підтримати проєкт виробництва московської вакцини «Sputnik V» на теренах ЄС, але лише після офіційного затвердження EMA.
