Велика вода, або Як топило Закарпаття у 1933 році (ФОТО)

Про катастрофічні паводки, що відбувались на Закарпатті, було багато повідомлень у газетах та журналах, в різні роки таких катаклізмів. А з розвитком техніки та фотоапаратури, починали з’являтись і фотографії таких природних явищ. Зокрема, однією з вражаючих за своїм масштабом та руйнівними наслідками була повінь влітку, 8 липня 1933 року, коли теперішнє Закарпаття перебувало у складі Чехословацької республіки під назвою Підкарпатська Русь.

Повінь 8 липня 1933 року у Хусті. Фото зі сторінки Transcarpathian Heritage у Facebook

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з сайту інтернет-аукціону burda-auction.com

Тоді дуже постраждали села Виноградівщини в долині річки Тиси, яка розлилась до вражаючих об’ємів, піднявшись на 8 метрів від норми. Чи не найбільше руйнацій від паводку зазнало селище Вилок, де велика вода вигнала людей з будинків на вулиці, затоплені водою, розмивала шляхи й обвалювала помешкання. Однією з причин такої руйнації було й те, що в межах селища, де протікала ріка, не було збудовано жодних захисних дамб. Протягом дня повінь зруйнувала 350 будинків, а загальний збиток, разом із втраченим урожаєм, оцінювався в близько 7 мільйонів крон.

Наслідки повені у Вилоку. Фото Kaura з журналу “Letem svetem” 1933 рік

Наслідки повені у Вилоку. Фото Kaura з журналу “Letem svetem” 1933 рік

Репортерам вдалось сфотографувати наслідки повені у Вилоку на наступні дні, коли вода відійшла, залишивши повалені хати та забравши з собою багато свійської худоби. На вулицях селища, повних завалів, нещасні люди шукали своїх знайомих та близьких, оберігали врятоване майно, а для тих, хто залишився ні з чим, працювала польова кухня.

Після повені на вулиці у Вилоку. Фото Kaura з журналу “Letem svetem” 1933 рік

Люди шукаюх свіїх рідних та знайомих після повені у Вилоку. Фото Kaura з журналу “Letem svetem” 1933 рік

Залишились спогади доньки чехословацького прикордонника Дж. Валли, яка стала свідком руйнівного потопу у Вилоку в 1933-му році, і які передають всю атмосферу цього трагічного явища. Й. Гуртошова так описала події того дня у своїх мемуарах:

«У 1933 році ми мешкали у Вилоку, на вулиці Руській. У ніч 8 липня вода надійшла раптово, це сталося близько півночі, тато був удома з нами сам. Він швидко зав’язав в ковдри одяг, поклав на шафу книги та цінності. На подвір’ї було близько метра води, коли він дістав з коляски сестру Лібуше, а мене і мого брата Вацлава посадив на стіл. Тож ми чекали в темряві та холоді до ранку, коли на нашій вулиці з’явився перший понтон. Це були солдати з Берегова. Вони забрали нас і дітей нашого сусіда, і повезли до міста, де на вулиці було близько пів метра води. Поселили нас у приміщенні школи, де про нас піклувались. Того ж дня ми з мамою поїздом поїхали до Берегова, де нас забрав знайомий. Ми жили з його родиною, поки вода розлитої Тиси у Вилоку та його околицях не спала.

Після повені у Вилоку. Фото з сайту uzhgorod.in та синагога у Вилоку під час повені myshtetl.org у 1933 році

Донині жах повені не зник із моєї пам’яті. Тиса вийшла з її берегів на вісім метрів вище норми. Більше половини будинків у місті були зруйновані, і там загинуло багато тварин. Через вологість та мокрі стіни довгий час не можна було жити в будинках, що постраждали від повені.

До осені вся вулиця була вже забудована новими будинками з дерева, тут була також школа та дитячий садок. Наша сім’я отримала двокімнатну квартиру з меблями та виходом у сад. Батьки також отримали від держави компенсацію за знищене майно».

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з сайту інтернет-аукціону burda-auction.com

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з сайту інтернет-аукціону burda-auction.com

Після паводку у Вилок швидко прибув віцегубернатор Підкарпатської Русі Антонін Розсипал, щоб допомогти громадянам. Насамперед було організовано надання допомоги солдатами, задля евакуації населення. Відтак прийшла і допомога держави, яка була одинаковою для всіх – русинів-українців, чехів, словаків, угорців та інших національностей.

Для швидкого вирішення житлових питань для мешканців Вилока, які найбільше постраждали від повені перед зимовим сезоном, з Ужгорода було доручено збудувати 150 будинків, за приблизною ціною 4 мільйони крон. Будівельна компанія Mandaus, ?vajcr a spol. звела їх, і до кінця листопада 1933 року понад 700 жителів Вилока переїхали до новозбудованих помешкань.

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з мережі Інтернет

Наслідки повені у Вилоку 9 липня 1933 року. Фото з сайту prozahid.com

На своєму надзвичайному засіданні, 17 листопада 1933 року, керівництво Вилока, в знак подяки за допомогу Чехословаччини, одноголосно обрало Антоніна Розсипала почесним громадянином та висловило вдячність за його віддані та ефективні зусилля у відбудові містечка. Тоді ж у центрі міста було відкрито погруддя президента Чехословацької Республіки Т. Г. Масарика.

Те, що у селищі Вилок повені часто наносили шкоди, ілюструють дві світлини, датовані 27-29 червня 1933 року, на яких видно, як людям доводилось плавати вулицями на човнах.

Повінь у селищі Вилок (угор. Tiszaujlak) 27–29 червня 1933 року. Фото зі сторінки Transcarpathian Heritage у Facebook

Повінь у селищі Вилок (угор. Tiszaujlak) 27–29 червня 1933 року. Фото зі сторінки Transcarpathian Heritage у Facebook

Михайло Маркович, спеціально для uzhgorod.net.ua

У матеріалі використано дані з журналу “Letem svetem” 19.07.1933 р. та книги Владіміра Куштека «Чехословацький світ в Карпатах», 2018 р.