Вона – максималіст, добросовісна, грунтовна. Свою роботу виконує з любов’ю, здійснює все для того, щоб її вихованці були успішними в житті. Вільний час проводить із сім’єю, займаються спортом, разом охоче йдуть на природу. Нинішня гостя рубрики “Дверна щілина” газети Карпаті Ігоз Со – фундатор-керівник Мукачівської мовної школи Інгрід Туріс.
- Коли і що спонукало вас започаткувати таку школу?
- Це сталося рівно 10 років тому, в 2009-му. Сьогодні вже існує ціла мережа цієї школи. Співпрацюємо у підготовці та прийманні іспитів у вищі навчальні заклади, а також із київськими та львівськими мовними школами. Раніше 15 років поспіль викладала німецьку мову в Мукачівському національному університеті. Але відчувала, що спроможна на більше, прагнула більшого, хотіла вдосконалюватися і мріяла, аби талановиті діти теж розвивалися. Почала нову справу за підтримки чолвіка. Спочатку давала лише приватні уроки, сама формувала розклад, підбирала літературу й незабаром відчула – система працює, дає позитивні результати. Чимало моїх вихованців продовжують навчання в Німеччині, з багатьма підтримую зв’язки і сьогодні, пишаюся ними. Поступово розширювали свою діяльність і, попри німецьку, запровадили викладання англійської, французької, угорської та словацької мов. Займаємося також перекладами, а громадська організація нашої школи спеціалізується на збереженні європейських традицій та звичаїв.
- Навчаєте винятково дітей?
- Зовсім ні, навпаки, всіх, хто бажає знати іноземні мови. Починаємо з шестирічних, бо вони вже досить розвинуті, аби засвоювати інші мови. Верхньої планки не існує. Про це свідчить той факт, що у нас багато учнів-пенсіонерів. Ними теж пишаюся, адже кожен із них успішно склав відповідні іспити й отримав про це сертифікат.
- Бачу у вас досить серйозна й відповідальна установа. Щоб створити її, то треба, образно кажучи, міцно стояти на ногах. Ви завжди така?
- Не переконана, що завжди. У мене теж існують певні сумніви, але, попри них, маю віру й бажання, і це додавало сил. Звичайно, кожен початок важкий, але бачила, коли є віра й бажання, тоді й снага знайдеться. Надійною опорою й підмогою слугує чоловік, який завжди розсіює мої побоювання і хвилювання, спонукає до вирішення проблем. Так за нашим спільним рішенням народилась мовна школа.
- Якщо вже зайшла мова про чоловіка, предствте свою сім’ю.
- Вийшла заміж у 25. Чоловік – підприємець, познайомилися з ним в Ужгородському університеті, маємо двох чудових діток – сину 15, а донечці 4 рочки. Старший навчається в Мукачівському ліцеї ім. Святого Іштвана і вже добре володіє німецькою, англійською, українською та російською мовами. Завжди кажу йому: куди б не закинула тебе доля, із знаням мов краще зможеш спілкуватися, отже, без шматка хліба не залишишся.
- Ви обидва досить зайняті люди. Чим скрашуєте будні?
- Активними заняттями – катаємося на велосипедах, на лижах, плаваємо, подорожуємо. Пасивний відпочинок – це книги, малювання. З донькою тепер вчимо алфавіт, їй дуже подобаються букви, але з допомогою пальчиків уже й рахуємо. Це для мене і виключення з рутинної роботи, і відпочинок. Із сином удома часто спілкуємося іноземною мовою, а бабуся з онуками говорить лише угорською.
- Із дітей хто тягнеться до мами найбільше?
- Звичайно, донька, але і старший чекає ласки. Дуже раді, що хлопець ніколи не ревнує нас до сестри, більше того, саме він просив собі сестричку. Регулярно нагадував нам про це, аж поки не народилася довгоочікувана ляля. Він і тепер бавиться з нею, як з лялею.
- Переживали більше коли: при народженні сина чи доньки?
- При народженні першого. Коли він з’явився на світ, не знала, як це бути мамою, яка відповідальність лягає на мене. Хорошим прикладом слугували батьки, які так само виховували й мене, за що їм щиро вдячна. Тому завше кажу: “Вихованню не можна навчитися із книг, воно повинно передаватися від генерації до генерації”.
- Дружина, мати… Любите куховарити?
- Якщо б казала, що зранку гортаю кухонні книги, то збрехала б. Правда, це не значить, що на столі відсутні страви. Стараюся готувати здорову їжу, споживаємо багато фруктів та овочів, поважаю порядок.
- Полюбляєте ходити за покупками?
- На відміну від багатьох, у нас цим займається чоловік. Коли ж купую щось, то роблю це цілеспрямовано – беру заздалегідь вибрану річ. А чоловік довго придивляється, за кавою зважує, придбати чи ні, потім купує, а пізніше жалкує, що зробив це. У мене для такого немає ні часу, ні бажання, адже не одяг красить людину.
- Повернемось до роботи. День у день спілкуєтеся з багатьма людьми – вважаєте себе хорошим їх знавцем?
- Можливо, зараз, у сорок років, трохи краще пізнаю людей, ніж раніше, коли оцінювала їх, виходячи з себе. Тепер не так, зараз почала інакше дивитись на співвітчизників, по-новому реагувати на речі, які застосовують до мене. Дійшла до того, що кожного сприймаю таким, яким він є, не прагну нікого перевиховувати, та й права не маю на це.
- Маєте друзів?
- Багато не маю, натомість є чимало знайомих. Мабуть, можу назвати п’ятьох, яких вважаю справжніми товаришами. Думаю, цього досить.
- Коли образять, як сприймаєте?
- Раніше багато працювала над тим, аби спокійно реагувати на образи. Потрібно було достатньо часу, аби зрозуміти сутність навколишнього. Попри те, що багато читаю, в основному, філософські, психологічні твори, Біблію, я досить спостережлива. З певних ознак здатна зробити висновки. Все це навчило мене не реагувати на образи, не відповідати на них.
- Звикли відкладати справи?
- Ніколи. Те, що можу зробити сьогодні, не перекладаю на завтра. Таким принципом керуюсь і на роботі, і вдома.
- А як у вас із терпінням?
- Це теж розвиваю, багато працюю над тим, аби була витриманою. Повинна сказати, що і на цих теренах крокую правильним шляхом.
Фото: з мережі Інтернет
Джерело:
