Відважний, із гумором, спокійний. Сваритися звик лише з тими, кого любить. Працюючи за кордоном, дійшов до висновку, що його місце вдома, й тепер робить все для того, аби підштовхнути людей залишатися на рідній землі. Понад десять років займається бойскаутським рухом, його мета, щоб цю формацію пізнали якнайбільше осіб. Сьогоднішній гість рубрики «Дверна щілина» газети «Карпаті Ігоз Со» Мігай Томінець, керівник берегівських скаутів, підприємець.
– Завдяки багатьох досліджень отримали вагомий життєвий досвід…
– Навчався в Берегіській ЗОШ № 8 ім. Калмана Мікеша. Готувався поступати на математичне або відділення інформатики УжНУ, а зрештою склав вступні іспити на економічне в Рівному. Там здобув основу знань, із відзнакою. Університет співпрацював з Сийкешфегирварським інститутом ім. Кодолані, таким чином, починаючи з другого курсу, навчався і в Угорщині на туристичному відділенні. Півроку знаходився там за програмою обміну студентами. Практику проходив в Іспанії: три місяці працював в одному з готелів поблизу Барселони.
– Ви трудились і вдома, але прагнули більшого?
– Перше робоче місце моє було в Берегові – два місяці працював у міській раді. Проте, прагнув більшого й подався в Будапешт. Там себе не знайшов і повернувся додому. В 2014 році мене взяли менеджером в офіс реформаторської громади міста. Однак у 2015-му знову захотів нового й подався на кілька місяців до Голландії. Тоді думав – залишу все позаду й реалізую себе за кордоном. Працював на сезонних роботах, але незабаром дійшов до висновку – це не моє покликання.
– Для чого повернувся додому?
– У Голландію поїхав тому, бо набридла ситуація в Україні. Непогано заробляв у Нідерландах. Проте вже після першого місяця перебування там зрозумів – не для мене все це. Почали з’являтись думки, що Господь має якісь плани стосовно мене, не випадково розмістив у Берегові, де чекають багато справ. Несподівано усвідомив: заробляти купу грошей для себе – це не справжні цінності. Набагато більше вартує допомагати іншим вдома, робити добро. Вирішив – повертаюся. Вже знаю, що поїздка в Голландію мала відбутися, щоб усе зрозуміти і тепер вдома працювати з ентузіазмом. Намагаюсь цей досвід передати іншим, щоб вони відкрили для себе справжні цінності без того, аби виїжджати за кордон, де важким шляхом добиралися б до істини. Там життя в мене не було – лише робота. Усвідомив: не вартує жодних грошей обходження без сім’ї та друзів.
– Тепер де реалізовуєте себе вдома?
– Коли приїхав додому, повернувя в офіс реформаторської громади. Там працюю по сьогодні. У 2005 році створили фонд “За скаутів Берегова”, який сприяє розвиткові даного руху. Окрім цього, разом із друзями запустили одне підприємництво: у 2016-му почала діяти агенція з написання різних грандів. Цим теж намагаємося допомагати людям. Наповнює радістю, коли за нашого сприяння особа виграє конкурс, отримує матеріальну підтримку і залишається працювати вдома. Зі своїми друзями по руху теж подали заявку на одержання гранту і розпочали ще один вид підприємницької діяльності – організовуємо змагання з пейтболу, лазерних ігор тощо. Самі йдемо до клієнта – на місці встановлюємо «поле бою», і товариство може одразу приступати до захоплюючих лазерних поєдинків. Прагнули започаткувати якесь таке «не кімнатне» спортивне суперництво, яке вимагає не лише руху, а й мізків.
– Як долучилися до бойскаутства?
– Познайомився з цим рухом наприкінці навчання в середній школі. У 2007 році вперше побував у літньому таборі скаутів. Потім пішов на курси молодших командирів, помічників старших офіцерів. З вересня 2018 року став командиром берегівських скаутів. Завжди був непосидючим, природолюбивим дитям, тому було не важко призвичаїтися до бойскаутського руху. Одразу сподобалися відверта, дружня, бадьора атмосфера, що панувала в цій спільноті, неординарні особистості, які тут знаходилися. Відчував, що теж належу до них і вирішив: буду боротися за цей рух, щоб інші також відчули його «атмосферу». Гадаю, що він зробив мене кращою людиною.
– Як з розподілом часу?
– Воюю з ним. Важко відмовляю комусь, та й розподіл завдань дається не просто. Але працюю над цим.
– Часто подорожуєте?
– У Карпатах побував у багатьох місцях. Найцікавішою була дводенна «тура», коли піднялись на Говерлу, пройшлися її хребтом, скупалися в холодній воді озера, що знаходиться на висоті 1800 метрів над рівнем моря.
– Ви обережний чи відчайдушний?
– Мабуть, останнє. Я сміливий, інколи навіть занадто. Можу ризикувати. Приміром, під час одного походу перескочив з високої скелі на іншу. На волосинці минулося, що не зірвався у прірву. Стрибав головою вниз зі скель у воду. Теж ледве не залишив там зуби. Можливо, це від того, що люблю похизуватися, показати: я це вмію. Тепер готуюся виконати тандемний стрибок…
– Чого мало знають про вас?
– На спір можу зробити багато чого. Так, їв уже мурашок, інших комах. Мало-хто знає, що під час навчання в університеті складав іспит з російської мови у Харкові. Цим горжуся, хоча змалку спілкувався українською, а з бабусею – російською. Проте не лише володію останньою, а й маю офіційний документ про це.
– За добру справу чекай добра. Згідні з цим?
– Так. Але роблю добро, не чекаючи нічого взамін. Тому дію так, бо це правильно й цього вимагає Господь. Помітив, що здійсниш сто хороших справ – всі сприймають це як належне. Коли ж хоча б раз припустишся помилки – про неї завжди пам’ятатимуть.
– Як реагуєте, коли спіймаєте когось на брехні?
– Дам йому це усвідомити. Спочатку намагаюсь добитися, щоб він сам зізнався в цьому. Якщо не вдається, спробую поставити його в таке становище, аби це виявилось. Коли ж і це не принесе результат, ставлю перед фактом.
– Ви прямодушний?
– Маю досить велике терпіння. Особливо до людей, з якими маю справу щодня, лише буркочу собі, коли хтось мене понервує. «Вибухаю» лише тоді, коли вже немає іншого виходу. Зайвий раз ніколи не «бомбардую» нікого своїми почуттями. А от до близьких ставлюся набагато критичніше.
– Звідкіля знати, що хтось припав вам до душі?
– Сварюся з ним. Це значить – він для мене важливий.
– Які люди можуть вас розлютити?
– Не люблю тих, хто займається лише собою, які лише споглядають, якби зробити щось корисне собі. Бентежить і відсутність відповідальності. Натомість ціную відвертість.
– Яка ваша мрія?
– Допомагати людям.
