Обробляти деревину закарпатцям доводилося з раннього віку, щораз вдосконалюючи своє вміння та навички. Здобутий досвід передавався від батька до сина, тож із часом напрацьовувалися певні архітектурно-мистецькі прийоми, що ставали стандартом та традицією. Але вершиною майстрів стало будівництво дерев’яних церков, що в цьому регіоні проявилося у багатьох варіаціях, стилях та формах. Подекуди їх вік сягає майже 600 років!
Однак у дерев’яних святинь є ахіллесова п’ята – їх вразливість до руйнування, як природними чинниками, так і людськими вчинками. У серії публікацій пропоную дізнатися більше про особливості порятунку дерев’яних церков від нищення в Підкарпатській Русі та їх перевезення, що пов’язують із періодом збереження культурної спадщини Чехословацької Республіки. Можливо, приклади уваги та зацікавлення сакральною архітектурою в минулому столітті стануть зразком для збереження історичних, важливих будівель і в наш час.
Ця історія про Церкву Успіння Пресвятої Богородиці з села Обава, що на Мукачівщині.
.jpg)
Обава. Церква Успіння Пр. Богородиці, 18 ст. (В. Vavrousek. Cerkevni pamatky na Podkarpatske Rusi. Praha. 1929)
Фото Флоріана Заплетала з книги “Дерев’яні церкви Закарпаття”
Насправді батьківщина церкви нам невідома. Є версія, що в Обаву у 1788 році вона прибула з Великоберезнянщини, де була збудована триверхою у бойківському стилі. Вже на новому місці над бабинцем звели високу барокову вежу, і церква набула лемківської форми. Поряд, за традицією, збудували шестигранну дерев’яну дзвіницю.
.jpg)
Дзвіниця біля церкви в Обаві. Фото 1 – Богіміла Ваврушека (В. Vavrousek. Cerkevny pamatky na Podkarpatske Rusi. Praha. 1929). Фото 2,3 – Флоріана Заплетала з книг “Міста і села Закарпаття” та “Дерев’яні церкви Закарпаття”
Дерев’яна церква в Обаві. Листівка 1929 року
Стояла святиня у закарпатському селі майже півтора століття, аж поки не виявилася непотрібною. Громада села вирішила збудувати нову муровану церкву, а стару – знести.
На щастя, про намір селян дізнався чеський підприємець і меценат Отто Кречмер. У 1930-му році він викупив її і перевіз до Чехії, в місто Нова Пака. Кожну балку перед демонтажем позначили та пронумерували, щоб теслі могли знову встановити її у парку, поблизу вілли Кречмера на пагорбі. Тож місто отримало новий “орієнтир” зі шпилем.
.jpg)
Перевезення та зведення церкви в місті Нова Пака, Чехія.
Фото: Roubene skvosty z Podkarpatske Rusi a vychoniho Slovenska. (Брошура до виставки)
Зведення церкви у м. Нова Пака. Фото: idnes.cz
Новий власник та теслі були здивовані тим, наскільки якісною є більшість вікових дубових балок, з яких побудована церква. За винятком нижнього ряду грубо обтесаних колод, все залишилося оригінальним. Зрештою, трохи змінили фасад та розширили вікна на вежі.
Фотографія церкви пiсля перенесення. Фото Martin Viktorin
Церква у Новій Паці. Фото: idnes.cz
Спочатку у церкві планували розміщення великої колекції сакрального мистецтва: як скульптур з 14 по 19 століття, так і всебічної колекції сакральних картин на склі. Але цьому завадила війна, а сам Отто Кречмер помер після допитів у празькій «Печкарні» (місце для допитів, що проводило гестапо) наприкінці війни.
Церква на горі у місті Нова Пака. 1987 рік
Церква у Новій Паці. Фото jicinsky.denik.cz
Після приходу до влади комуністів, церква дивом уникнула знесення та продажу на дрова. На той час у ній облаштували склад для господарських знарядь праці. Частину колекцій підприємця розмістили в місцевому музеї, а частину знищили або розікрали.
.jpg)
Церква у 1995 році. Фото Михайла Сирохмана
Зрештою після 1989 року церкву відновили діти Отто Кречмера. ЇЇ знову освятили та передали грецькій та римо-католицькій церквам. Відтоді у святині періодично проводять богослужіння, відбулося багато паломництв. Вона є туристичним об’єктом і невеличкою родзинкою міста, що нагадує про столітню історію. У ній повністю збережено інтер’єр, іконостас, дерев’яні свічники, розкішну різьблену і мальовану ладу, вишиті рушники. А колишню дзвіницю, яку теж перевезли, перетворили на альтанку.
.jpg)
Церква в наш час. Фото з Інтернету
Як бачимо, церкву зберегли в автентичному стилі, без «покращень» та «євроремонтів», від яких так потерпають церкви, що лишилися на рідних теренах…
Церква в наш час. Фото з Інтернету
Далі буде…
Михайло Маркович, спеціально для uzhgorod.net.ua
