Міжнародний комітет Червоного Хреста був заснований у 1880 році, а його українська організація була створена після Першої світової війни 5 травня 1919 року. За останні сто років він несе відповідальність за здоров’я і фінансову підтримку поранених, полонених солдатів війни, в мирний час організовується охорона здоров’я і фінансова підтримка жертв стихійних лих, таких як землетруси, повені і пожежі. Які завдання стоять сьогодні перед добровільною організацією? – запитала газета Карпаті Ігоз Со Іванну Сабо, голову Української організації Закарпатського Червоного Хреста.
– Наскільки легко керувати гуманітарною організацією в Україні сьогодні?
– Це важко. Конкретно: незважаючи на те, що це гуманітарна організація, ми сплачуємо нереально високий земельний податок в обласному центрі за площею, яку ми використовуємо, рівно 58 тисяч гривень, тільки тому, що наша офіційна назва не включає слово “благодійність”. Ця сума з кожним роком збільшувалася, які ми не можемо виробляти, тому що ми є неприбутковою організацією. В даний час мерія не хоче відмінити цю суму, хоча потрібні були б тільки бажання і розуміння, як це було в кількох районах – після голосування районних рад.
– Кадровий дефіцит сприймається в кожній сфері. Чи є кандидати на роботу, що вимагає соціальної чутливості, самопожертви та самовідданості?
– На даний момент наша організація лише у Рахові не має керівника, ніхто не хоче взяти на себе обов’язки, пов’язані з завданням, вже два роки за дійсно символічну зарплату. Наша обласна організація наразі має двісті співробітників. Принцип права на членство змінився: раніше, купуючи марку червоного хреста, автоматично став членом організації, тепер за членський внесок – мін. 50, макс. 500 гривень – той, хто хоче взяти участь у роботі, яку ми робимо, свідомо приєднується до нас. На жаль, їх кількість невелика, минулого року у нас було 200 постійних прихильників в області
– Яку діяльність робить конкретно закарпатська організація? Сторонні мало знають про вас.
– Зараз ми беремо участь у чотирьох великих міжнародних проектах, які фінансуються головним чином Глобальним фондом. У межах однієї з них ми надаємо медико-соціальну підтримку 300 пацієнтам з мультирезистентним туберкульозом. Іншою нашою основною діяльністю, яку підтримує Норвегія, є функціонування соціального будинку та їдальні, розташованого в Мукачівському районі в селі Ракошин, де ми зараз доглядаємо за 20 літніми та одинокими людьми. Інший проект передбачає медико-соціальну підтримку споживачів наркотиків та працівників комерційного сексу, а з 1997 року ми також відвідуємо тимчасову станцію для мігрантів в Чопі та Мукачеві, щоб забезпечити людей одягом і туалетними засобами. Цього року ми допомогли інтегрувати 58 сімей, які мігрували зі Сходу, також регулярно відвідуємо ув’язнених у в’язниці. У минулому році ми таким чином допомогли 18 300 особам. Ми також проводимо курс першої допомоги, і доставляємо гуманітарну допомогу для цільових осіб, яка надійшла з-за кордону до області.
– Останнім часом більше чи менше людей приходять на допомогу?
– Наприклад, тільки наш банк одягу в Ужгороді щоденно відвідає близько тридцяти п’яти–сорока нужденних. Кількість людей, які потребують підтримки, помітно зросла, і ми перші відчуваємо падіння рівня життя.
