Весела, безпосередня, завжди готова допомогти. Душа товариства, в кожному бачить лише хороше. Вважає себе щасливою, адже її оточує чудова сім’я. Не терпить бездіяльність, коли є можливість, намагається щось зробити для спільноти. Сьогоднішній гість Карпаті Ігоз Со – колишня вчителька, голова первинної організації УМДС в с.Холмок Ужгородського району Зіта Марчак.
–Ви працювали у школі майже сорок років.
–38 трудилась в освітніх закладах, 36 із них – у Холмківській ЗОШ. Педагогічну діяльність розпочала в Концові, потім, коли в рідному селі звільнилась відповідна посада, перевелась сюди. Вдалося влаштуватись за фахом – викладала математику у страших класах.
–Із плином часу змінились очікування?
–Прикро, але в негативному напрямку зрушилось ставлення батьків до вчителів. У багатьох випадках насамперед від педагогів чекають виховання основ поведінки у їх дітей. Але у навчальні програми це не вписується. Останні не змінились, а от час викладань предметів зменшили. В учнів не має достатньо часу на засвоєння складних тем, які вимагають більше уваги. На одному продовжую наголошувати: що є у нас в голові, того не забереш. У такому ж руслі виховую дітей.
–Свідомо обрали фах педагога?
– Так. Мама теж була вчителькою, викладала угорську мову й літературу. Мене ж попри математику приваблювала й хімія. Зрештою, віддала перевагу світові чисел. Відчуваю, саме це було мені передбачено. Виконувала свою роботу з повною віддачею, дуже любила працювати з дітьми. До цих пір зі мною вітаються всі мої вихованці.
–З ким простіше – з дітьми чи дорослими?
–Першим місцем роботи у мене був “Інтурист”.Багато їздили по тодішньому Радянському Союзі, залишились неповторні враження. Переконана: з дітьми працювати легше. Кожна дитина вимагає до себе осбливого підходу. Якщо вдасться знайти спільну мову, шлях до її душі відкритий. Дорослі у таких випадках більш грунтовні.
–Протягом багатьох років виконуєте і громадську роботу. Що мотивує?
–З моєї сутності та виховання завжди прагнула зробити щось корисне для громади. Для мене цілком природна співпраця заради чогось, пошана один до одного. У нашому селі плідно співпрацюють два протилежні угорські осередки, за такого підходу можемо результативніше здійснити щось для громади. Кілька років тому разом створили хор “Піпічок”, з допомогою якого вдалося відтворити призабуті народні традиції. У колективі вісім жінок, у тому числі я, працюємо над пожвавленням культурного життя в селі.
–Розкажіть про сім’ю.
–37 років живу в щасливому шлюбі. Його мені теж подарувала школа. Виростили двох синів, якими можу пишатися. Ласло проніс далі мою любов до математики, але зараз працює адміністратором в Генеральному консульстві Угорщини в Ужгороді. Гергель підсилює гуманітарний напрямок – творить угорську літературу, і без перебільшення, на досить високому рівні. Нещодавно побачила світ третя збірка його віршів. Радію, що обидва вже мають власні сім’ї, тобто їм вдалося знайти себе на рідній землі.
–Ви мама хлопців і бабуся дівчинки…
–Кожна мати мріє мати доньку, а більшість чоловіків віддають перевагу синам. Жодного разу не пожалкувала, що Господь обдарував мене двома хлопцями. Проте, було великим щастям, коли народилась маленька внучка Домініка.
–Ви сувора?
–Думаю, що так. Намагаюсь все віддати дітям, але вимагаю дисципліни. Прагнула навчати дітей життю, адже коли знайдуть себе в молодому віці, тоді й пізніше не загубляться у світі. Цього дотримуюсь і як педагог.
–Хобі?
–Сім’я. Кожен день споживаємо разом приготовлений мною обід. Попри це люблю читати. Раніше “проковтувала” все підряд – від Мопассана до угорських класиків. Тепер віддаю перевагу більш легкій літературі, книгам із щасливим кінцем. Так само підходжу до кінострічок, люблю детективи і романтичні фільми. Із запровадженням соціальної мережі частіше звертаюсь і до опублікованих тут матеріалів, охоче розв’язую головоломки, кросворди.
–Чому віддаєте перевагу – варінню чи випічці?
–Мабуть, першому, приготування страв практикую частіше. Не ворог для мене й випічка, раніше більше займалась нею, тепер це взяла на себе невістка. Мені залишились коржики та слоєні пироги. Відколи стала пенсіонеркою, локшину теж виготовляю власноруч.
–Ви терпляча?
–Вважаю себе такою. Із плином часу дійшла до висновку, що не має куди поспішати.
–Як у вас із пунктуальністю?
–Стараюсь бути такою. Коли пообіцяю щось на певну годину, намагаюсь дотримуватись цього.
–Ви готові допомагати?
–Як тільки можу. Цьому вчили батьки.
–Любите сюрпризи?
–Так. Напевне тому, що мала лише приємні. Давати й отримувати люблю однаково.
–Куди б бажали поїхати?
–Не прагну далеких країв, особливо, якщо туди треба добиратись літаком. А от Закарпаття об’їздила б із задоволенням. Мені до душі автобусні подорожі, природа і хороша компанія. Це – чудове виключення від буднів.
–Легко зав’язуєте дружні стосунки?
–Так. У всіх бачу лише хороше. І відчуваю, що таку позицію віддячують. На щастя, тут ще не мала розчарувань.
–Ви довірлива людина?
–Можливо. Це, напевно, від моєї щирості.
–Ви злопам’ятні?
–Зовсім, ні. За будь-яких недорозумінь мій гнів хвилинний, швидко проходить.
–Ви чуттєві?
–Так. Книга або фільм можуть викликати в мене сльози. Але коли потрібно, твердо відстоюю свою думку.
–Умієте пристосовуватись?
–Так. Як до людей, так і до оточення.
–Ви сміливі?
–Що подобається – довго не роздумовую над ним, одразу приступаю до реалізації.
–На яких засадах проживаєте кожен день?
–Любові до життя, адже наше прискорене сьогодення, гонитва за грошима забирає найдорожче – час. Радіймо кожній дрібниці і цінуймо все, що маємо.
Іветта Чуга
