«Немає нічого важливішого за людське життя, за здоров’я нації», – це твердження може здаватися примітивним, але правдивість його змісту безперечне.
Але, з іншого боку, протидія пандемії коронавірусу накладає відбиток не лише на охорону здоров’я, але й на економіку більшості країн світу. Декотрі з них відважніше справляються з ударом, а інші потребують сторонньої допомоги, підтримки. Боязко усвідомлювати, що українська економіка рано чи пізно потрапить до групи нужденних. Президент Франції слушно підкреслює, що з введенням заходів з протидії поширення смертоносної хвороби, не можна повністю паралізувати функціонування економіки, адже може статися так, що медицина недоотримуватиме фінансування.
Країни, які ввели більш жорсткі карантинні заходи, спираються на статистичні дані. Однак якщо проаналізувати оприлюднені там цифри, можна дійти висновку, що від ускладнень банальної ГРВІ, у ДТП, від онкологічних та серцево-судинних захворювань помирають набагато більше людей, ніж від Covid-19, не говорячи вже про те, що в наш час голод забрав життя мільйонів жителів планети, та чомусь ці трагічні ситуації не змушують країни світу задуматися.
Я не є прихильником теорії змови, та в цій ситуації моє шосте чуття підказує мені, що всі ми – жертви надзвичайно великого обману, але правда навряд чи коли-небудь розкриється…
У ЗМІ займаються переважно питаннями поширення коронавірусної інфекції, однак у новинах піднімаються більш значущі теми, як наприклад, скоєння злочинів, яких останнім часом дедалі більшає. А ще в ці скрутні часи набуває актуальності тема безробіття та безгрошів’я. В українського народу немає належних запасів, яких вистачило б на кілька місяців, більшість українців виживають від місяця до місяця, від тижня до тижня, або ж є такі, котрі перебивалися з дня на день. Таке важко назвати життям. В силу описаних вище обставин, а також за умови, що ситуація не покращиться, грабежі можуть набути повсякденного характеру. Про більш брутальні речі вже мовчу…
Кожна країна по своєму реагує на виклики, спричинені пандемією: до прикладу, в Китаї за тиждень, в Угорщинi за місяць збудували мобільні лікарні, а Україна, конкретніше Дніпро, замість цього взялися масово викопувати могили на місцевому цвинтарі. І це не жарт…
Ба більше, вважаю непристойним вчинком країни те, що в умовах цілковитих заборон дозволили працювати ломбардам. Крім цього, обурливим є і те, що при мінімальній заробітній платі в розмірі 4 тисяч гривень, штраф за порушення карантину складає від 17 до 34 тисяч гривень…
Звісно, після скасування карантину на нас, жителів України, чекає важча доля, ніж до прикладу, в сусідніх країнах: збільшення безробіття в країні стрімко зростає, не говорячи вже про заробітчан, котрі у зв’язку із закриттям заводів вимушені були повернутися на малу батьківщину. Варто відмітити, що третина українців, які трудилися в Польщі, можуть залишитися взагалі без роботи. Подібна ситуація складається і в інших країнах. Постає логічне запитання: що збирається з цими людьми робити Україна? До цього часу заробітчани виступили основними кредиторами для нашої держави, адже переказали своїм рідним більше десяти мільяpдiв доларів, однак у нинішній ситуації держава повинна була б піклуватися про них.
Якби це жахливо не звучало, але так, як було раніше (принаймні певний період часу), не буде вже ніколи, адже людські страхи братимуть верх, а невидимий, підступний вірус зруйнує мільйони людських доль та призведе не лише до фізичних, але й до психологічних проблем. Скільки все це триватиме, на жаль, до цього часу ще ніхто не зумів точно сказати. З цікавістю спостерігаю за Швецією та Білоруссю, котрі на відміну від інших країн не ввели якихось особливих обмежень, а вирішили, що краще буде, якщо половина громадян перехворіє, такий підхід до ситуації сприятиме не лише виробленню колективного імунітету, а й не дозволить економікам впасти. При цьому варто відмітити, що статистика захворюваності у скандинавських та пострадянських країнах відрізняється не суттєво. Яка поведінка було ефективнішою – покаже час…
А тим часом не опускаймо руки, намагаймося зробити щось корисне, до прикладу, навчімося краще цінувати своїх близьких, переоцінюймо життя, свої життєві пріоритети, цілі та бажання. Можливо, з часом ми зуміємо цінувати щирі слова, що лунають з уст людей та радіти дрібницям!
У цей складний період не втрачаймо віру, налаштовуймося на краще і пам’ятаймо про наших батьків, прабатьків, на життєвий шлях яких випало чимало випробовувань, але вони вистояли – і ми зуміємо. Не забуваймо: те, що нас не вбиває, робить нас міцнішими!
Дунда Юрій
