Скромна, але впевнена в собі, знає, чого хоче, у покликанні – максималістка. Вважає важливим добитися від вихованців максимуму, однак розуміє, що дітям треба залишати простір для подальшого розвитку. У вільний час радо співає, малює, подорожує, її заповітна мрія – одного разу побувати в Римі. Сьогоднішній гість Kárpáti Igaz Szó – викладачка інформатики Берегівської ЗОШ № 3 Адетта Уста.
– Професія педагога не із легких, всерівно, слава Богу, багато хто обирає саме її, як і ви. Завжди прагнули бути вчителем?
– Викладачем працювала мама, займалася з початковими класами, і не один раз просила мене допомогти виготовити наочні посібники. Полюбила цю професію, тому не виникало питання, що і я стану педагогом.
– Де здобули диплом?
– У 1998 вступила на викладацький факультет Закарпатського угорського інституту, а через 10 років продовжила навчання у Рівненському міжнародному економіко-гуманітарному уніврситеті на факультеті інформатики.
– Де розпочинали трудову діяльність?
– У Берегівській ЗОШ № 3, де працюю й понині. Викладаю інформатику і українську мову в початкових класах. І так протягом останніх 18 років.
– Завжди заздрила тим, кого Господь обдарував терплячістю. Гадаю, вчителям потрібно якнайбільше цієї чесноти. Ви терплячі?
– Якщо на початку й не була такою, то після багаторічного досвіду можу сказати, що стала терплячою. Бо дуже люблю дітей. Раніше вела у своєму класі спеціальний гурток.
– Знаю, що займаєтеся з дітьми, які потребують особливого догляду.
–Так. Три рази на тиждень проводжу заняття із двома шестикласниками, які мають специфічне захворювання. Ходжу до них додому. Багато допомагають мені у їх навчанні батьки. З ними обговорюємо разом, що і як діти сприймають якнайкраще.
–Як відчуваєте, зможете “витягти” з них максимум?
– Я задоволена результатами. Не можна дітей перевантажувати, потрібно помічати, що їм ще під силу і коли треба уповільнитися.
– Про що у вас тепер зовсім інша думка, ніж була спочатку?
– Раніше важко розуміла підлітків. Сьогодні вже вивчила, що кожен підліток – це суверенна особистість.
– Яке у вас хобі? Чим відволікаєтеся від буденності?
– Дуже люблю співати. З юності виступаю в церковному хорі Святого Христа. Співаючи, дійсно відпочиваю, відключаюся від усього. Граю на фортепіано. У вільний час, крім цього, малюю. При вивченні української мови з дітьми часто використовую, приміром, власноруч виготовлені замальовки. Попри все це, люблю подорожувати. Брала участь у багатьох курсах підвищення кваліфікації в Угорщині. Там існують і різні дозвільні програми, в рамках яких познайомилися з визначними місцями населених пунктів, де відбувалися курси. Дуже б хотіла одного разу потрапити до Риму. На мій погляд, це – одне з найгарніших міст у світі.
– Маєте подругу?
– Звичайно. Відвідуємо разом із нею концерти, культурні програми або просто випиваємо по чашечці кави з тістечком. В цьому теж є велика потреба, особливо жінкам, адже саме це є справжнім проведенням вільного часу.
– Що найважливіше у стосунках друзів?
– Арістотель говорив: “Друг – це одна душа, яка живе у двох тілах”. Для мене це дуже важливо, добре почуваюсь у колі друзів, вони багато допомагають у важкі хвилини. Виокремлю: з ними відчуваю себе сама собою.
– Переважна більшість жінок полюбляє модні речі, вбрання. Ви стежите за сучасними брендами? Взагалі, любите шопінгувати?
– Так, охоче. Але вважаю, що не одяг робить людину. Звичайно, і для мене важливо мати елегантний вигляд. Але віддаю перевагу насамперед людським цінностям і дотриманню меж розумного.
– Умієте підлаштовуватись?
– Заради спільної мети – так. Але коли бачу, що застосовують неприйнятні засоби, про це відверто заявляю. Трапляється, що вирішую питання по-іншому.
– Зустрічаєтеся з багатьма людьми і під час роботи, і у поїздказ. Як вважаєте, добре розбираєтеся у людях?
– На думку інших, я саме така, хоча в мені є трохи наївності, бо прагну віднайти в кожному щось хороше. У більшості випадків довіряю людям. Але коли картина прояснюється, вже інша справа. Словом, мала теж розчарування.
– І як їх “лікуєте”?
– Допомагає Господь прощати, молитви до нього, регулярно ходжу до церкви. Між іншим, під час поїздок спостерігаю за людьми, їх поведінкою, приміром, як ставляться до туристів. Здатність надати допомогу – мій наріжний камінь. Ця тема теж цікавить. Тому закінчила психологічний факультет реформаторського університету Гашпара Каролі. Можу собі уявити і участь в роботі певної волонтерської організації, щоб допомагати людям, які цього потребують.
– Яка людська риса викликає у вас гнів?
– Несправедливість. Її не можу сприймати толерантно. Хоча вже багато разів чула, що “одна ластівка літа не робить”, все ж намагаюся доводити протилежне.
– Як у вас із пунктуальністю?
– Досить погано, майже завжди спізнююсь. Ніколи не можу правильно розподілити свій час, отже, тут є над чим працювати, але я стараюсь.
– Звикли відкладати справи?
Так, але лише тоді, коли це можливо. Хоч тут я вже більш обережна. Що слід зробити, те виконаю, адже замість мене ніхто цього не здійснить. Однак факт, що багато беру на себе.
– Тоді про інші починання можна забути?
– Цього не казала. У мене завжди є плани. Вважаю важливим подальше самовдосконалення, обов’язково хочу закінчити угорський факультет вишу, на який вступила ще у 2010 році, але, на жаль, не завершила. По сьогоднішній день жалкую про це.
– Сім’я?
– Живемо разом з мамою в Берегові. Молодший брат із сім’єю мешкає в Дьорі, він уже батько п’ятьох дітей. Найменшій Ганні-Ліліанні я хресна мама, це наповнює мене великою радістю і щастям. Натомість відчуваю, що ми з мамою чудово доповнюємо одна одну. Коли я не встигаю, куховарить вона, якщо хоче відпочити, тоді прибираю я, і таке інше. Ніколи не приходило в голову покинути цей край…
– Коли б у вас було повідомлення для всього світу, що б сказали людям?
– Хай більше звертаються до Господа, люблять одне одного і допомагають ближнім.
Чілла Гегедюш
