Народи Ізраїлю та Ірану можуть зітхнути з полегшенням – після 12 днів війна між ними завершилася. Президент США Дональд Трамп намагається подати цю подію як чергову «історію успіху», гідну Нобелівської премії миру. До цього додається ще й той факт, що індійсько-пакистанський конфлікт йому вдалося придушити ще на стадії зародження. Тільки з російсько-українською війною він не знає, що робити…
З України ми дивимося на це 12-денне близькосхідне протистояння майже з «заздрістю» (якщо воно справді завершилось!), адже ми вже далеко за 1200-м днем війни — і навіть не бачимо того самого світла в кінці тунелю…
Хоча ж усе могло б бути інакше, навіть у нашому випадку, у цій пекельній історії. Навесні 2022 року справді існував реальний шанс на дипломатичне врегулювання. Цей шанс втрачено — причини можна обговорювати, але зараз це вже марно. Минуло три роки, і знову в Стамбулі щось подібне до переговорів… але складається враження, що сторони навмисно і з обережністю уникають будь-якого зближення позицій.
Президент Трамп, який обіцяє негайний мир, змусив Київ погодитися навіть на безумовне припинення вогню, яке раніше вважалося абсолютно неприйнятним. Але ані погрозами, ані лестощами новообраний президент США не здатен змусити Москву зробити те саме.
А Європа виявилася занадто слабкою, щоб забезпечити мир на власному континенті. Авторитетне брюссельське видання Politico від початку ставить під сумнів, чи взагалі лідери Євросоюзу, включно з британцями, хочуть миру в Україні? У своїй аналітичній публікації журнал доходить висновку: брюссельські еліти неспроможні допомогти Києву виграти війну проти Росії. Але за наявності політичної волі вони цілком здатні сприяти тому, щоб цей жахливий розділ історії було закрито – бодай із відчуттям полегшення.
Як вважає Politico, військова реальність – мов холодний душ: війна в Україні зайшла в глухий кут, її продовження лише зміцнює позиції Росії. Хоча початкова мета Заходу полягала в тому, щоб максимально ослабити агресора – як у військовому, так і в політичному сенсі.
У згаданій статті прямо сказано: військова поразка Росії — нереальна. Серйозні аналітики ще з самого початку ставили запитання: як можна знищити одну з провідних ядерних держав світу військовим шляхом?…
Тим часом Росія повністю перевела свою економіку на військові рейки. Її оборонна промисловість уже перевершує західну, і це попри те, що росіяни щодня запускають по українських цілях безліч ракет і дронів. Варто згадати, як ще в перший рік війни «експерти» пророкували, що в РФ залишилось ракет на 2–3 великі атаки. А нині українська розвідка повідомляє, що Кремль має близько 2000 стратегічних ракет, а Financial Times взагалі пише про 13 тисяч в арсеналі — при тому, що десятками запускають їх щодня…
Повертаючись до висновків Politico: нинішній темп допомоги ЄС дозволяє хіба що уникнути стрімкої поразки. Але не перемоги.
Видання також звертає увагу на серйозні внутрішні проблеми України. Перш за все мова про демографічну катастрофу: на одне народження припадає три смерті, а понад 10 мільйонів українців живуть за кордоном як біженці. Економіка та промисловість у жалюгідному стані, інфраструктура й енергетичні об’єкти зруйновані настільки, що збитки вже неможливо порахувати.
Корупція, яку не змогла здолати навіть війна, для багатьох стала джерелом збагачення. А внутрішньополітичні конфлікти лише загострюються: Зеленський проти Залужного (екс-головнокомандувач тепер «посол» у Лондоні), Зеленський проти Порошенка (екс-президент вже під санкціями), Зеленський проти Кличка — мер Києва, схоже, готується до політичного реваншу. Становище опозиції та незалежної преси теж ні для кого не є секретом.
Про вибори говорити заборонено — це табу. Голова Офісу Президента Андрій Єрмак уже заявив, що кращого президента, ніж нинішній, в України ще не було. Крапка.
Politico також нагадує про скандали навколо примусової мобілізації. Мобілізаційний потенціал Росії та України — неспівмірний, і саме це є однією з головних причин, чому західна «коаліція охочих» не поспішає з відправкою військ на фронт. Натомість тиск чиниться на мобілізацію молоді віком від 18 до 25 років…
Та, попри все, брюссельське видання намагається окреслити й можливі шляхи виходу. У такій послідовності: припинення вогню, міжнародні гарантії безпеки, які були б прийнятні для України, але без вступу до НАТО, зовнішнє фінансування відбудови країни, що дозволить перезапустити економіку, справжня боротьба з корупцією, а не її імітація.
На думку Politico, саме такий «пакет миру» — на відміну від подальшого гулу гармат — здатен реально гарантувати збереження українського суверенітету.
Юрій Дунда
