Новина тижня, та ні – року: Президент України Володимир Зеленський своїм Указом від 3 червня 2025 року призначив колишнього командира 414-ї окремої бригади ударних безпілотних авіаційних систем «Птахи Мадяра» майора Роберта Бровді командувачем Сил безпілотних систем ЗСУ.
Роберта Бровді, якого знають певно що сотні й сотні тисяч українців. «Щиро вітаю давнього друга, закарпатця з важливим і відповідальним призначенням, яке посилить наші Сили оборони», – написав заступник керівника офісу Президента Віктор Микита.
«Дякую, пане Мадяре. Хай все що задумане буде реалізоване. А розумний народ України підтримає». «Яка Велика Людина живе поруч з нами. Дивовижно», – пишуть у коментарях на каналі «Мадяра».
«Щире вітання хороброму і розумному сину українського та угорського народів! Велика дяка за патріотизм, чесність та уміння завжди і всюди бути Людиною!» – пише Ліліага Грекса, речниця українців в угорському парламенті.
Власне, про Роберта Бровді багато говорять і пишуть, чекають на його дії, а закарпатці зараз гордо пригадують, хто з ним особисто знайомий, хто разом працював, хто вітався за руку, хто сидів за партою…
Пишаємося, беззаперечно, і не сумніваємося у відданості Україні. Успіхів, земляче!
Але поряд із цим хочеться сказати, що насправді чимало Мадярів захищає Україну: наприклад, багатьом відома історія ще одного бійця з позивним «Мадяр» – Юрія Гегедеша, котрий теж родом із Закарпаття, з селища Буштино. Він став на захист країни в лавах 156 окремої механізованої бригади.
Ще про одного мадяра авторка цих рядків багато чула, але не спілкувалась особисто, його звати Петро.
А скільки ще мадярів, котрі мають такі ж чи інші позивні захищають зараз Україну. Серед них лікарі та науковці, вчителі та підприємці. Вони розказують про своє коріння, або не діляться цим; вони варять на фронті голаслі чи бограч-гуляш; вони пригощають побратимів попрікашкою, котру присилає родина; вони спілкуються по раціях угорською, аби ворог не зрозумів. А ще більше всіх таких історій про угорців у лавах ЗСУ широке коло громадськості не дізнається ніколи.
…І скільки мадярів уже моляться за нашу країну з кращих світів…
Мадяри чи румуни, словаки чи роми – чомусь ми рідко говоримо про них, як про чудових людей, які роблять прості й потрібні речі, але часто згадуємо про національну приналежність чи коріння, коли в наше рутинне життя вплітається політика. Ох тоді й можна наслухатись «епітетів», ох і можемо навішати «ярликів»…
І чи варто це робити?
Ми на Закарпатті – мадяри та словаки, румуни та цигани, шваби та волохи, українці та русини чи кого ще хочете знайти – якось звикли жити разом, у порозумінні та родичанні, без політичних баталій та тикання палицею в очі. Ми звикли святкувати два Великодні, а до наших дітей Миколай двічі приносить подарунки під подушку. Нас часто не розуміють десь там і десь отут, але головне, що ми й надалі лишаємося єдиними в своєму прагненні очистити рідну землю від окупантів та гвалтівників, прагнемо миру.
…І просто іноді, коли вже дуже боляче за ярлики, коли незнайомі люди з підозрою дивляться на тебе, почувши угорське ім’я, так і хочеться з гордістю – і в очі: а Мадярів багато на захисті України!
Наталія Петерварі
